Брати Кошмарик, Магістр і я
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Переводчик: Лєнік Ольга
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати Кошмарик, Магістр і я». Краткое содержание книги:
Гостросюжетна повість відомого польського письменника про виховання дітей, про взаємини поколінь та про охорону навколишнього середовища.
Переклад з польської Ольги Лєнік
Малюнки Ростислава Безп'ятова та Георгія Філатова
Перекладено за виданням:
Jerzy Broszkiewicz. Bracia Koszmarek, magister i ja. Nasza ksiegarnia, Warszawa, 1980.
— Ге-ге-ге! — заскрекотів магістр Діонізій Гібридон Вернигора. — Будь ласка, покиньте скрекотіти! — гримнув я. — Якщо не маю бути сценічним актором, то навіщо вся ця балаканина про акторство? — І враз я почервонів, ніби старий буряк, бо пані Ганка глянула на мене очима пораненої сарни, і тієї ж миті брати Кошмарик ухопили мене попідруки, а за литки мене хтось страшенно міцно обняв; то був магістр Діонізій Гібридон.
Перш ніж я встиг розібратись, що й до чого, моя улюблена трійця (тобто брати К. +магістр Вернигора) перенесли мене в куток студії за грубу завісу. Перенесли так легко, наче я був букетиком фіалок! А скільки це тривало? Від чотирьох до шести секунд. І ось я вже знову на ногах, відчуваючи тільки невелику сухість у горлі й холодний піт на скронях. Я стояв на ногах, але нахабна трійця все ще тримала мене в обіймах.
— Любий пане Єжи, — почав, чарівно всміхаючись, Ярек, — ви маєте рацію, кожна людина, як ви слушно зауважили, хоча б один раз у житті мріє про те, щоб стати актором.
— Але цього ще не досить, — втрутився Марек. Магістр надувся аж до двадцяти семи сантиметрів висоти й забубонів, як дух старого колодязя:
— Бути чи не бути актором? Ось запитання!
Ця перекручена цитата з Шекспіра так вплинула на мене, що я несподівано перестав злитись і гніватись на розбишакувату трійцю моїх друзів.
Нарешті я втямив, у чому справа. Посміхнувся й одразу відчув себе вільним, бо мої друзі випустили мене зі своїх залізних обіймів.
— Дякую вам, — урочисто промовив я. — Я збагнув, у чому справа! Отже, кожна людина не лише раз у житті мріє стати актором, але й хоча б один раз у житті мусить стати актором.
— Отож-бо! — відповіли всі троє.
— Ми дійшли одного висновку, — полегшено сказав я. — Тільки, будь ласка, поясніть мені, що я маю з тим спільного. Ви перелякали мене. У мене в горлі пересохло й тремтять коліна.
— Пересохло в горлі? — спитав Ярек. — І тремтять коліна? Так! Будь ласка, ось підбадьорливі цукерки.
— Я не люблю цукерок.
— Та все ж спробуйте, будь ласка.
Важко відмовитись від милого запрошення. Я застромив руку в коробочку з цукерками. Взяв одразу дві. Побачивши це, Ярек наче трохи злякано глянув на Марека, — той удав, що цього не помітив. Але магістр Діонізій тихенько зойкнув.
А я? Я зовсім забув про те, що в мене коли-небудь пересихало горло й тремтіли коліна. Я відчув у собі незвичайну силу й відвагу. Тепер потрібно було б щонайменше з двадцять братів Кошмарик і десять Діонізіїв Гібридонів, щоб зупинити мене й примусити чинити їхню волю. Відчувши себе сильним, я голосно засміявся. Був готовий до всього.
Захочуть, щоб зіграв на концерті всі етюди Шопена? Зіграю!
Захочуть, щоб у Великому театрі зіграв принца Гамлета чи Снігову королеву? Зіграю!
Захочуть, щоб зіграв як нападаючий у збірній футбольній команді країни? Зіграю!
— Добродії,— сказав я, самовпевнено посміхаючись, — шкода витрачати власний час і зловживати чужим терпінням. Ви тут висловлювали якісь незрозумілі зауваження щодо акторства, що… наскільки я пам'ятаю… що кожна людина принаймні один раз у житті повинна зіграти не менше ніж одну добру роль. Ці зауваження явно стосувались мене. Я згоден. Нехай так станеться! Нехай так буде! Будь ласка, дайте мені текст моєї життєвої ролі. Але попереджаю: якщо це буде поганий, бездарний і нудний текст, жодні тортури не примусять мене промовляти його перед телекамерою.
— Навіщо відразу тортури? — зловісно засміявся магістр Вернигора. — Буває, полоскочеш людину добряче — їй і вистачить.
Мені хотілося рішуче висловитись з приводу істотних відмінностей між тортурами й лоскотами, та Ярек увіпхнув мені в руки кілька сторінок машинопису — тобто текст моєї «акторської ролі».
Будь ласка! Я одразу заходився читати. І читав півголосом, бо в такий спосіб завжди найшвидше й найкраще завчав напам'ять. Це в мене завжди легко виходило. Щоправда, з роками пам'ять починає трохи горбитись і накульгувати, проте й сьогодні я не можу мати до неї великих претензій. Як і в давні роки, я вивчаю десятихвилинний текст за тридцять хвилин. Непогано для літнього чоловіка.
Але цього дня мені пригадались найкращі часи моєї пам'яті — один раз прочитане слово відтискалось на ній, як на друкарській матриці. Читаючи останній рядок машинопису, я був уже цілком переконаний, що маю весь текст у голові. До того ж із точністю до однієї коми. А головне, що мені не загрожували ані тортури, ані лоскоти. Текст було написано правильною польською мовою. Він був скороченим. Його слід було розширити, по-людському прочитати цифри, фактам надати виразності та емоційності. От і чудово. Кінець кінцем я зумію до цієї телевізійної «ролі» додати чимало потрібних фраз. Але все це необхідно було узгодити.