Брати Кошмарик, Магістр і я

Так само, як і я, він удавав, ніби не дивиться на зал, але, можу побитись об заклад, що так само, як і я, за дві-три секунди він устиг зорієнтуватись, хто тут гість пробного перегляду, хто є хто і де хто сидить.

У першому ряді підвівся другий асистент Фуня й дав знак рукою, що є три вільні місця, які він зайняв спеціально для нас. Тоді Фуньо обхопив руками Ганку й мене, і в тьмяному світлі ми попливли до тих вільних місць. Всі троє були задоволені, що майже все світло було вже погашене. У півтемряві важко було помітити, що хоч ми всі троє нібито задерикувато задираємо носи, та разом з тим у всіх трьох дуже бліді носи й щоки, а коліна підгинаються, наче перед усним випускним екзаменом.

Отож, усупереч режисерським звичаям, ми всілися в першому ряду. Я відчув себе більш упевнено. Фуньо й Ганка не зрадили мене, вони посадовили мене посередині й підбадьорливо потиснули руку.

В залі стало тихо. Навіть середні ряди, які тільки що гули, як осине гніздо, чи, може навіть, як шершні, замовкли.

Зараз я повинен пояснити, хто в цьому проекційному залі був гостем, а хто господарем, хто був ким і де хто сидів. Отже, в трьох останніх рядах посідали члени редакційної колегії, а також запрошені керівництвом телевізійного центру вчені, експерти й знавці з питань, що стосувалися програми, яка розповідала про краківську «Ніч чудес». Там також, як уже я згадував, знайшов собі місце варшавський Єжи Б. разом із вельмишановними добродіями Кошмарик.

Два перші ряди майже повністю зайняли виконавці програми: та частина знімальної групи, яка приїхала з Фунем із Варшави, а також оператори, звукооператори, освітлювачі тощо, яких Краківський телецентр дав Фуневі на допомогу. Спочатку ці два ряди вдавали з себе бадьорих: сміх, жарти, підсміювання, дотепи. Але тут ставало дедалі тихіше. Коли в залі потемніло і я з Ганкою та Фунем посідали в центральних кріслах першого ряду, перший і другий ряди зовсім замовкли.

Тільки чотири середні ряди крісел шуміли, навіть гучно й пихато; надзвичайно самовпевнені, вони голосно виявляли свою самовпевненість. У цих чотирьох рядах сиділи директори, заступники директорів, а також представники в справах друку тих підприємств і заводів, димарі яких так гарно й райдужно розцвіли під час недавньої «Ночі чудес». Прийшло їх більше, ніж треба було, тому що з десяти інтерв'ю на кіноплівці залишилося всього шість. Але по всьому місті поширилися плітки й пліточки, ніби в будинку телебачення на Кшемйонках заварилась якась бісівська каша, що нею, мабуть, хтось удавиться, тільки ще не знати, хто саме. Тому нічого дивного, що незалежно від запрошень сюди з'явилися всі десятеро директорів. Цікаво, що кожен із цих десяти привів з собою якогось помічника. Заступника. Всього з'явилося тридцять чоловік.

Фуньо сплеснув руками й вигукнув:

— Їдьмо!