Дівчинка з Землі

Поки кораблі готувалися до далекого польоту, я випустив скліса попастися на галявинку. Скліс важко стрибав від радості по траві, високо підкидаючи ратиці, махав крилами, але літати навідріз відмовлявся.

— Це найвеселіша корова, яких мені доводилося бачити, — признався доктор Верховцев. — Але в хазяйстві така корова, на жаль, незручна.

— Нам уже казали, що їх важко пасти, — згодився я. — Зате скліси можуть долати глибокі річки, якщо пасовисько знаходиться на другому березі.

Товстун досі ще сидів на землі біля “Пегаса” і запевняв нас, що в нього хворе, старе серце, якому потрібне свіже повітря. І нікому не хотілося з ним сперечатись і навіть розмовляти, особливо після того, як Третій капітан розповів, що саме Веселун У мордував його, аби добути секрет галактію.

— Зелений, — сказав я, — наглянь, будь ласка, корову, поки я погодую решту звірів, а то коли б її птах Крок не схопив.

І тут я побачив, що на планету спускається ще один космічний корабель.

Це вже ні на що не схоже! Не планета, а космодром! Звідкіля йому тут узятися?

Я вже подумав, що це підкріплення піратам, і хотів підняти тривогу, але відразу ж збагнув, що корабель у біді.

Він летів не прямо, а перевертався, якось дивно кособочився, а за його хвостом тяглася якась сіра маса, що гальмувала його і заважала нормально знижуватися.

На мій крик усі повибігали з кораблів і дивилися, як спускається новий корабель.

— Увімкни рацію, Зелений, — попросив Полосков.

Зелений кинувся до “Пегаса”, настроївся на хвилю корабля і ввімкнув рацію на повну потужність, щоб ми зокола теж усе чули.

— Корабель! — викликав Зелений. — Що з вами? У вас аварія? Відгукніться.

Приємний жіночий голос відповів:

— Аварії мене не обходять. Головне — не випустити, а решта дрібниці.

— Який знайомий голос, — мовив я. — Десь я його чув.

— Коли заблудилися біля Порожньої планети, — підказала Аліса.

— Стійте, — перебив нас Перший капітан. — Можу присягтися, що це моя дружина Елла.

Капітан сполотнів і притьмом кинувся на “Пегас” у радіорубку до Зеленого. І відразу ж ми почули його голос:

— Елло, це ти? Що сталося?

— Хто це говорить? — запитав жіночий голос суворо. — Це ти, Сево? А чому ти не на Венері? Ти ж знаєш, як я хвилююся, коли ти летиш у космос.

Другий капітан усміхнувся.

— Вона ніяк не може звикнути, — сказав він мені, — що у неї чоловік — космічний капітан, хоч сама облітала всю Галактику.

— Та не в цьому річ, — мовив Перший капітан. — Ти забула, що твій корабель в аварії? Тобі потрібна допомога? Що ти за собою тягнеш?

— Ну хіба ти не бачиш? — здивувалася Елла. — Це ж жива туманність. Я за нею ганялася три тижні, спіймала в сіть, а тепер вона хоче вирватись і полетіти. От і доводиться опускатись на першу-ліпшу планету, щоб її приборкати. Сево, любий, у тебе нема напохваті якого-небудь корабля?