Дівчинка з Землі

— А я не знав про домовленість капітанів, — вів далі Верховцев, — і не знав, що Другий капітан збирався полетіти назустріч Третьому капітанові. Мене насторожило інше: адже у всіх документах говорилося, що капітани повністю очистили Галактику від космічних піратів. Але, судячи з усього, це було не так. До мене надходили відомості, що пірати все-таки є і часом нападають на кораблі. Й серед піратів бачили оцього самого товстуна.

— Я не брав участі в цьому, — сказав ображено Веселун У. — Це все Крис. У нього було кілька оболонок. В тім числі, напевно, й моя. Він у моїй оболонці грабував інші кораблі.

— Е ні, дозвольте вам не повірити, — заперечив доктор Верховцев. — Так-так, не повірити. Бо якось, коли мене не було на планеті імені Трьох Капітанів, хтось побував у музеї. Музей ретельно обшукали, але нічого важливого не взяли, окрім знімків “Синьої чайки”. Ага, подумав я тоді, комусь ця інформація потрібна. Потім мені раптом повідомляють, що на піратському кораблі, який пограбував пасажирський лайнер із планети Фікс, був чоловік, так схожий на мене, що, якби в цей час у мене не гостював сам президент цієї планети, про мене могли б казна-що подумати. І тут на планету прилітає “Пегас”. Ці люди кажуть мені, що ловлять звірів, а самі починають мене розпитувати про трьох капітанів. Це мене трохи здивувало. І можливо, я забув би про це — хіба мало людей цікавляться героїчною біографією капітанів, — та раптом вони заявляють, що я, бач, прилітав до розвідників Малого Арктура і просив у них план “Синьої чайки”.

— Але це справді так, — втрутився я. — Це був фальшивий доктор.

— Зараз цей прикрий факт не викликає сумнівів, — мовив Верховцев, — але в той момент я був зовсім ошелешений. Коли “Пегас” полетів, я відразу ж вирушив до розвідників, і вони підтвердили: “Так, саме ви, докторе Верховцев, прилітали до нас місяць тому і цікавилися планами “Синьої чайки”. Ось тоді я і збагнув, що Другому капітанові загрожує небезпека. І, найпевніше, від рук піратів. І я негайно подався на Венеру.

— Прилетів до мене, хвилюється, — усміхнувся Перший капітан. — Я спочатку навіть уторопати нічого не міг. Один Верховцев, другий Верховцев… Та коли розібрався, то зрозумів, що треба поспішати на допомогу. Але куди летіти? Ми запідозрили, що “Пегас” — піратський корабель, і вирішили простежити за вами. Ми побували в Палапутрі. Там нам Крабакас із Баракаса розповів про те, що ви купили говоруна, і про те, як хтось намагався перебити всіх говорунів на планеті. І ми знайшли того вуханя, який вам продав говоруна, і зрозуміли, що це той самий говорун, який раніше був у Другого капітана. Ще більше, нас мало не посадили на Палапутрі до в’язниці, тому що фальшивий доктор Верховцев побував там і торгував черв’яками. Ледве-ледве ми переконали вуханів-стражників, що черв’яками торгував не справжній Верховцев, а його двійник. На Криса чекає заслужена кара за спробу перебити всіх говорунів і знищити повітря на планеті. А кари за це вухані ще не придумали, але неодмінно придумають.

— Ой! — зойкнув товстун.

— А далі просто, — сказав Перший капітан. — Ми опитали всі маяки Галактики, і нам повідомили, що “Пегас” тримає курс до системи Медузи. А на планеті роботів ми дізналися, що ви тут побували і навіть вилікували роботів, змінивши їм мастило. А потім ми прилетіли сюди. І мало не спізнилися.

— А коли ви зрозуміли, що ми не пірати? — спитала Аліса.

— Уже в Палапутрі. А крім того, ми зустріли в космосі корабель археологів. На ньому летів Громозека. І він так ревно захищав професора, що ми йому повірили. Почали непокоїтися, що вам загрожує небезпека, — адже ви не вмієте поводитися з піратами.

— Не вміємо, — зітхнув Полосков. — Іншим разом будемо розумнішими.

— Іншого разу не буде, — мовив Перший капітан.

Він підійшов до товстуна, що сидів на кам’яній підлозі, і сказав:

— Час вийшов, Веселуне У. Або ти відкриваєш плиту, або ми з то бою взагалі більше не розмовлятимемо. Лічу до десяти: раз, два, три…

— Все скажу! — заквапився товстун. — Все скажу. Я з першої хвилини хотів сказати, та аж тремтів, боявся Криса. Я й зараз його боюсь. Адже він помститься мені. Неодмінно помститься. Найкраще, коли ви його вб’єте. Будь ласка, вбийте його!

— Але ж він твій друг, — сказав Верховцев. — Як же ти можеш бажати смерті другові, з яким разом чинив злочини стільки років?

— Він мені не друг! — вигукнув товстун. — Він мій найлютіший ворог! Я чесний пірат, а не бандит і не зрадник!

— Не гай часу, — мовив Другий капітан. — Відкривай плиту.

Товстун підвівся. На нього було противно дивитися. Ноги його не тримали, підгиналися, і живіт тремтів. Він зашкутильгав до стіни і, підійшовши до неї, натиснув невидиму для сторонніх кнопку. Частина стіни відійшла і за нею відкрився пульт керування.