Дівчинка з Землі
- Автор: Булычев Кир
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дівчинка з Землі». Краткое содержание книги:
— Теж мені приклад! — відмахнулася од павука Аліса. — Він же телепень.
— Тим-то й ба, що одна тільки наполегливість ще ні про що не говорить. За всі чотири з лишком роки Венера не посунулася зі своєї орбіти ні на сантиметр, а ми думали, сперечалися і готувались до вирішального моменту. І я сподіваюсь, що встигну повернутися до початку перельоту планети ближче до земної орбіти. Залишилося недовго чекати.
— І тоді на Венері зміниться клімат?
— Сильно зміниться. Настільки, що через кілька десятиліть люди зможуть жити на ній так само, як на Землі.
— І ми її почнемо називати Земля-два, — сказала Аліса.
— Навіщо ж? Вона залишиться Венерою. Хіба погана назва?
Аліса нічого не відповіла. По-моєму, їй назва не дуже подобалася. Вона якось казала мені, що ні до чого називати планети іменами вимерлих богів, які нічим себе не прославили.
— Я був так захоплений роботою, — розповідав далі Перший капітан, — що чотири роки промайнули зовсім непомітно. І треба признатися, що я не дуже переживав за своїх друзів, бо знав, як далеко закидає доля капітанів. Третьому було ще рано повертатися із сусідньої галактики, а ти, Другий, дав мені.строк — чотири роки.
— А ви не шкодували, — спитала Аліса, — що сидите на одній і тій же планеті, а не літаєте до інших зірок?
— Це складне питання, Алісо, — відповів серйозно Перший капітан. — Так, мені хотілося знову стати на капітанський місток і знову сідати на невідомі планети. Але я знав, що мій досвід і мої знання дуже потрібні в Сонячній системі. А крім того, я ж казав тобі, що люблю нерозв’язні завдання і нездійсненні проекти.
— А ваша дружина, — не відставала від капітана Аліса, — тим часом літає по всій Галактиці і шукає живу туманність. Ви їй, напевно, страшенно заздрили.
— Атож, заздрив, — признався капітан. — І ще дужче заздритиму, коли вона знайде свою туманність.
— Навряд, — втрутився я в розмову. — Живої туманності не існує. Так само, як не існує живих планет.
— А от у цьому ви, професоре, помиляєтесь, — мовив Другий капітан. — Мені довелося якось побачити живу планету. Ледве встиг утекти. Вона харчується тим, що затягує з космосу. Добре ще, що на “Синій чайці” такі потужні двигуни.
— Дуже цікаво, — сказав я. — Ми поговоримо про це пізніше. Хоч мені не доводилося чути про таке диво.
— Тату, не сперечайся, — перебила мене Аліса. — Не буде ж капітан говорити неправду.
— Ні, — усміхнувся капітан. — Ми завжди говоримо правду. Навіть ворогам.
І він подивився на Веселуна У, який одразу ж відвернувся і вдав, що розглядає стіну печери.
— Так-от, — закінчив свою розповідь Перший капітан, — несподівано я одержав телеграму — летить доктор Верховцев, наш давній друг. Він прилетів і розказав мені, що його непокоїть доля Другого капітана. І коли він мені все розповів, я попросив дозволу негайно покинути Венеру. А далі нехай говорить доктор.
— Ну, що ви! — знітився раптом доктор Верховцев, зсутулився і закліпав. — Я нічого не зробив. Анічогісінько… Словом, ви з “Пегаса” були останньою краплею, яка переповнила чашу моїх підозрінь.
— От спасибі! — подякував Зелений, що роздавав нам бутерброди з сиром. — Це ви поводилися дивно.
— Але я ж нічого ще не знав, певніше, майже нічого не знав про вас.
Верховцев переступив з ноги на ногу і погладив індикатора, який аж посинів від цікавості.
— Я з самого початку не повірив у версію про те, що сміливий і кмітливий Другий капітан пропав безвісти. Я знав і його “Синю чайку” й розумів, що навряд чи знайдеться в усій Галактиці сила, здатна знешкодити Другого капітана.
— Дякую за комплімент, — сказав Другий капітан.
— Не варто дякувати. Комплімент має в своїй основі тверезий науковий розрахунок.
— Ну чисто як наш учитель математики! — прошепотіла мені Аліса.
— Готуючи музей імені Трьох Капітанів, я вивчав їхні біографії, і в цьому мені допомагав Перший капітан, який ніколи не відмовлявся надсилати мені фотографії й нотатки і уточнювати подробиці. Та коли я поділився з ним своїми сумнівами про долю Другого капітана, він відповів мені дуже ухильно. Так ухильно, що я припустив: Перший капітан знає про “Синю чайку” більше, аніж хоче або може сказати.
— Нічого я особливого не знав, — перебив його Перший капітан. — Просто ми умовилися: якщо не прилітає говорун, я чекаю чотири роки і ніяких заходів не вживаю. Але після листа Верховцева я трохи стурбувався, хоч і не дав цього зрозуміти.