Дівчинка з Землі
- Автор: Булычев Кир
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дівчинка з Землі». Краткое содержание книги:
Десь за тиждень до Алісиного дня народження я, прийшовши додому із зоопарку, задумався: що їй подарувати? Це завжди проблема. У мене, скажімо, назбиралося вдома вісім однакових галстуків, шість балерин, зроблених із коріння й шишок, три надувних підводних човни, чотирнадцять атомних запальничок, купа хохломських дерев’яних ложок і безліч інших непотрібних речей, які одержуєш у день народження і обережно ховаєш: синю чашку — до п’яти вже подарованих сьогодні синіх чашок, попільничку у вигляді корабля зоряних мандрівників — до трьох таких самих попільничок.
Я сидів і пригадував, що Аліса просила в мене у вересні. Щось просила. Щось їй було потрібне.
Тоді я ще подумав: “От добре, подарую їй на день народження”. І забув.
Аж тут подзвонив відеофон.
Я ввімкнув його. На екрані з’явилася страшна пика мого давнього друга, космічного археолога Громозеки з планети Чумароз. Громозека в два рази більший за звичайного чоловіка, у нього десять щупалець, восьмеро очей, панцир на грудях і три добрих, безтямних серця.
— Професоре, — почав він, — не треба плакати від радості, побачивши мене. Я через десять хвилин буду у тебе в домі й притисну тебе до своїх грудей.
— Громозеко! — тільки й устиг я сказати, як екран вимкнувся і мій друг Громозека пропав. — Алісо! — крикнув я. — Громозека приїхав!
Аліса готувала уроки в сусідній кімнаті. Вона залюбки відірвалася від своїх справ і прибігла до мене в кабінет. За нею пришвендяв бродячий кущик. Ми привезли їх з останньої подорожі. Кущик був пещений і вимагав, щоб його поливали тільки компотом. І через те в домі залишалися солодкі калюжі і наш робот-домробітник цілісінькими днями бурчав, витираючи підлогу за примхливою рослиною.
— Я його пам’ятаю, — сказала Аліса. — Ми Громозеку зустрічали на Місяці торік. Що він копає?
— Якусь мертву планету, — відповів я. — Вони знайшли там руїни міст. Про це я читав у газеті.
Громозека веде неспокійне бродяче життя. Взагалі-то жителі планети Чумароз люблять сидіти вдома. Але немає правил без винятку.
Громозека за своє життя облітав більше планет, аніж тисяча його співвітчизників, укупі взятих.
— Алісо, — спитав я, — що тобі подарувати на день народження?
Аліса поплескала кущик по листочках і відповіла задумливо:
— Це, тату, питання серйозне. Треба подумати. Ти тільки нічого без моєї ради не роби. А то принесеш непотрібний подарунок. Аж тут вхідні двері розчинилися — і підлога затремтіла під вагою гостя. Громозека вкотився в кабінет, роззявив свою широченну пащу, всіяну акулячими зубами, і закричав з порога:
— Ось і я, мої неоціненні друзі! Просто з космодрому — до вас.
Я стомився і збираюся поспати. Постели мені, професоре, на підлозі свій улюблений килим і розбуди через двадцять годин.
Тут він побачив Алісу й заревів ще голосніше:
— Дівчинко! Донько мого друга! Як ти виросла! Скільки тобі років?
— Через тиждень буде десять, — відповіла Аліса. — Другий десяток піде.
— Ми саме зараз думали, що їй подарувати на день народження, — додав я.
— І придумали?
— Ні ще.
— Соромно! — вигукнув Громозека, сідаючи на підлогу і розкидаючи довкола свої щупальця, щоб вони відпочили. — Якби в мене була така мила донька, я влаштовував би їй день народження щотижня і дарував би їй по планеті.
— Авжеж, — згодився я. — Особливо коли врахувати, що рік у нас на Чумарозі довший за вісімнадцять земних років, а тиждень тягнеться чотири земних місяці.
— І завжди ти, професоре, зіпсуєш настрій! — образився Громозека. — У тебе не знайдеться валер’янки? Тільки нерозбавленої. Мене мучить спрага.
Валер’янки не знайшлося, послали по неї в аптеку робота-домробітника.
— Ну, розповідай, — мовив я, — що ти поробляєш, де копаєш, що знайшов.
— Не можу сказати, — відповів Громозека. — Присягаю Галактикою, це страшенна таємниця. А можливо, й сенсація.
— Не хочеш говорити — не треба, — сказав я. — Тільки я не знав раніше, що в археологів бувають таємниці.
— Ой, — зойкнув Громозека і пустив жовтий дим із ніздрів, — я скривдив свого найкращого друга! Ти на мене розгнівався! Все. Я піду і, можливо, заподію собі смерть. Мене запідозрили в утаюванні!
Вісім важких, димучих сльозин викотилося з восьми очей мого вразливого друга.