Гра в паралельне читання
- Автор: Иванцова Людмила Петровна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-5308-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра в паралельне читання». Краткое содержание книги:
Щиро вдячна всім, хто прочитав, перейнявся і відгукнувся зі своїми враженнями! Це дуже важливо для мене, хоча думки нерідко висловлювалися протилежні. Але ж усі люди різні, і кожен сприймає твір, пропустивши через себе, через свій життєвий досвід, світогляд та принципи. Вдячна також усім за дозвіл оприлюднити ці відгуки, використавши їх у книжці. Тут зібрано думки та емоції не тільки моїх знайомих, але й «знайомих знайомих», які, не знаючи мене особисто і навіть не читавши перед тим моїх творів, щиро перейнялися проблемами героїв «Гри в паралельне читання». Хтось дозволив мені вказати своє справжнє ім’я, хтось накинув вуаль і має на те право. Але хіба ж справа в імені? Ще раз дякую за небайдужість до прочитаного, до порушеної в романі теми та за бажання висловитися!
Щиро, Міла Іванцова.
P. S. А ще в цих відгуках ставилося багато смайликів, усміхнених і навпаки, але було вирішено не перевантажувати ними читачів, адже емоції респондентів і так зрозумілі.
Лариса Іліч, 60 років
Читання захопило від самого початку, і цей інтерес протримався до кінця. По ходу дуже багато симпатичних дрібниць: і «диліжанс», і «протигази», і кавова ліліпутка (так я спочатку уявила після згадки про те, як героїня теліпала ногами), і всі інші закінчення в оповіданнях: у мініатюрах отакі фантасмагоричні образи цілком можуть повернути або навіть перевернути стале образне сприйняття, тобто однією фразою оповіданнячко робиться цілком закінченим і оригінальним.
Коли прочитала до кінця, не змогла відразу зметикувати, що до чого. Для мене останній пазл не скріпив усе, а розсипав. Цей чорт із табакерки на ім’я Тамара вискочив на дуже короткий час і, не переконавши, зачинився там же, поступившись місцем Лілі…
У те, що головний «ляльковод» – Тамара, що вона, така розумна-хитромудра, для порятунку своєї родини розрахувала цілу комбінацію, яка успішно була розіграна учасниками, котрі нічого не підозрюють, мені віриться насилу. А якщо вона настільки розумна й обачлива, то чому і навіщо стільки часу боролася за таку банальну людину, як Віталій? Хоча, може бути, я щось пропустила по ходу, якісь психологічні деталі.
Вдалого самостійного життя Вашій книжці!
Анна Богородіченко, 23 роки
Поки не дочитала, не заспокоїлася. Я не могла полишити роман і піти мити посуд чи прибирати… Я не критик, навіть рецензії не пишу, бо думки скачуть з одного континенту на другий, а то й на іншу планету. Так що все буде дуже сумбурно, Ви вже вибачайте.
Дуже милі, добрі оповідання про потенційного учня (життєве таке, правдиве) та Фею (геть не банальне), про Антона та Марину – взагалі бомба.
А Віталій Ваш – сомнамбула, амеба зелена! Не вистачає йому рис від чоловіка! Це, звісно, круто, що він Тамару до себе забрав, забезпечив сім’ю, така-сяка кар’єра… Але він не живе, жодного вчинку. Щось схоже на характер проявилося, коли з Жанною розійшовся. Хоч він і овоч, не можу сказати, що персонаж нереальний, на жаль, таких «чоловіків» достобіса. Чому Жанна відкладає життя, зрозуміло – в неї трагедія. Але все одно вона жива. А Тамара – молоток! Оце я розумію – жіноча мудрість, хитрість! І свою «сім’ю» зберегла, і Жанні помогла.
Добре, що з Жанною відкритий фінал. Додумуй, що хочеш. Я не хотіла би прочитати, що вони з Андрієм жили довго і щасливо та померли в один день.
Мені сподобалось! Читається легко. Кінець несподіваний, не розчаровує. Спонукає думати-думати-думати.
Тетяна Тверденко, 48 років
…Не можу не сказати про ту жахливу несправедливість до жінки, до її почуттів, надій, коли чоловік може жити в таких «пунктирних» стосунках без обіцянок, зобов’язань і перспектив… І не важливо, спить він із нею чи пише сценарій і т. д. Він п’є її кров, її життя… Своєю рукою виводить свою ціну, і вона незначна, незалежно від того, чи мандаринку він простягнув перед розставанням, чи жменю діамантів…