Гра в паралельне читання
- Автор: Иванцова Людмила Петровна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-5308-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра в паралельне читання». Краткое содержание книги:
Багато років спостерігаю це явище в житті моїх подруг і знайомих. Сама також була в стані, який називаю «синдром Снігуроньки». Пам’ятаєш, у казці Островського «Снігуронька» героїня іде в ліс і просить у мами-Весни дати їй можливість любити? Любов – ось для жінки справжнє щастя!
Снігуронька, сповнена живих почуттів, пристрасного бажання дарувати свою любов без залишку, зустрічає Мізгиря і закохується в першого зустрічного! Вона любить його НАОСЛІП! Тільки тому, що вона тепер готова і може любити. Та кохання в її душі поступово зникає. З’являється хвороблива залежність від людини, яку зустріла в стані «синдрому Снігуроньки». Душа розривається між бажанням любити й бути бажаною і болем образ, нездатна відмовитися від ілюзії та надії.
Пам’ятаєш кінець казки? Мізгирь виводить Снігуроньку з лісу на сонце. Він ЗНАЄ, що це може її вбити. Але його бажання похизуватися перед народом своєю перемогою, своєю красунею-нареченою, його бажання ОТРИМАТИ ЗАДОВОЛЕННЯ – понад усе на світі. А найвищу ціну платить Снігуронька. Мізгирь, зрозуміло, ридає…
Ось про що я згадала, коли прочитала. Як струмом мене вдарило – це ж Снігуроньки!
Знаєш, навіть побачила обличчя Жанни, коли вона відписала Віталію: «Щось настрій кидає у крайнощі, прощаюся, поки не наговорила зайвого». Як же їй боляче… Посміхатися йому і «стискати в руці мандаринку»… Думаю, вона тихенько поплакала в подушку… Слабка сильна жінка.
Тамара обрала хитромудрий шлях боротьби за чоловіка. При цьому шкода її. Стільки зусиль для того, щоб бути поряд із тим, хто ніколи її не любив і не полюбить… І начебто вона виграла, а в підсумку, навіть якби чоловік не виявив книгу, до чого прийшла? На початок того ж кола. Так і буде, як циркова конячка, бігати, і всі її перемоги (чоловік-бо не зміниться!) будуть помножені на нуль із невеличким плюсом. Але багатьох влаштовує такий варіант. Значить, для когось це найменше лихо. І навіть якийсь із видів «жіночого щастя».
І ще. Тема чоловіка. Начебто і не злодій, та жодну зі своїх жінок не зробив щасливою. Тільки дарував надію та яскраві спалахи почуттів. Але ось що цікаво: запропонуй всім його жінкам натомість тихе, несмачне і бліде життя без цих спалахів, вони все одно б обрали хоч і примарну, але надію. За це, власне, і платимо…
Павло К., 47 років
У мене своє суб’єктивне сприйняття, але це ж не означає, що воно правильне… Цікаве спостереження про характеристику людей за набором харчів у кошиках. Просто супер! Тепер кожен мій похід у супермаркет буде мати дослідницько-пізнавальний характер, буду вивчати людей… Аби тільки ніхто пику не набив за те, що зазиратиму прискіпливо в чужі кошики.
Я не можу бути критиком. Може, я якийсь збоченець? Бо майже всі мої друзяки вже по кілька разів поодружувалися, а мені вистачило одного шлюбу. А скільки вони розповідають про свої походееееньки…
Ось ти Віталія доводиш до якогось глибокого депресу… Він у тебе весь у задумах глибоких… Та й я вчора ввечері після прочитання просто відбувся кількома примітивними фразами для тебе… Насправді мене просто рве не менше, ніж Віталія… Думаю, у кожного з нас є купа скелетів у шафі… Це якісь таємні історії з особистого життя, про які ніхто не має довідатися… Здебільшого це історії стосунків… Табуйованих стосунків…
Завжди вважав себе нонконформістом, нехтував правилами та базисами, протестував, а виявилося, що я звичайний конформіст. Пристосуванець. Слабак. Бо не можу випустити почуття на волю. Бо мене влаштовує та довбана синиця в руці, і навіть не мрію вже про журавля десь там у небі… Спокійно списую це на вік, щоб переконати самого себе в правильності того, як себе поводжу і як дію. Ця сьогоднішня малосонна ніч остаточно вкине мене в осінній депрес. Зараз навіть не знаю, чим зможу погасити смуток…
Євгенія П., 32 роки
Прочитала ваш роман. Вчора о першій ночі почала, сьогодні завершила… У мене бачення здебільшого консервативне, тому я реагую на все це ось так.
Одне слово – лише Тамара мені і сподобалася. Тим, що не просто мудра, а й хитра. Що все знала, а мовчала і тихо робила свою справу. Справу щасливої дружини, сімейної жінки.
Я не полюбила інших героїв, не переймалася долями. Бо якщо згодом і дізнаюся про їхні непрості пережитки, жахливі втрати, то своїми вчинками на початку роману вони викликали в мене неповагу, а подекуди навіть осуд. Розумію, що треба вчитися всіх розуміти, але то, мабуть, приходить із віком. Або коли ті огріхи кояться у великому відчаї, розпачі, бо насправді я вмію співчувати… А тут якось не так усе душевно було. І нічого із собою вдіяти не можу. Ви вже мені пробачте.