Сповідь відьом

Допомагаючи собі ножем, Метью нанизав на виделку шматочок риби. Непомітно позираючи на нього з-під вій — чи буде він їсти по-справжньому, — я нанизала на свою виделку маринований огірочок, капарець та шматок лосося.

— Ви їсте не так, як їдять американці, — зауважив Клермон, відсьорбнувши вина.

— Так, — погодилася я, поглянувши на виделку в правій руці та ніж у лівій. — Мабуть, це тому, що я провела надто багато часу в Англії. А ви й справді це їстимете? — випалила я, більше не в змозі стримувати свою цікавість.

Метью розсміявся.

— Так. До речі, я полюбляю копченого лосося.

— Але ж ви їсте не все? — наполягала я, знову зосереджуючи увагу на своїй тарілці.

— Так, не все, — погодився вампір, — але можу з’їсти всього потроху. Однак мені більше до вподоби сира їжа.

— Дивно, якщо зважити на те, що вампіри мають такі бездоганні чуття. Мені здається, що будь-яка їжа смакує прекрасно. — Мій лосось своїм смаком був схожий на чисту прохолодну воду.

Метью підняв свій келих із вином і вдивився в світло-золотисту рідину.

— Це вино смакує прекрасно. Але їжа, що була вбита приготуванням на вогні, вампіру не до вподоби.

Швидко пригадавши сьогоднішнє меню, я полегшено зітхнула.

— Якщо їжа вам здебільшого не до вподоби, тоді чому ви регулярно запрошуєте мене поїсти?

Очі Метью швидко ковзнули по моїх щоках, очах і трохи затрималися на роті.

— З вами легше спілкуватися, коли ви їсте. А від запаху приготованої їжі мене нудить.

Я здивовано закліпала очима, нічого не розуміючи.

— Поки мене нудить, я не голодний, — пояснив Метью з ноткою роздратування в голосі.

— Ой! — вирвалося у мене. Мені нарешті дійшло. Я вже знала, що йому подобався мій запах. І, вочевидь, саме мій запах викликав у вампіра відчуття голоду.

Я густо почервоніла.

— А я гадав, що вам відомий цей факт про вампірів, — сказав Метью вже приязніше. — І думав, що саме через це ви й запросили мене на вечерю.

Я похитала головою і підчепила виделкою черговий добрячий шматок лосося.

— Мабуть, я знаю про вампірів менше, ніж звичайні люди. А ту дещицю відомостей, що повідала мені тітка Сара, слід сприймати з великою підозрою, зважаючи на її упереджене ставлення. Наприклад, вона не мала сумнівів стосовно вашого раціону. Сказала, що вампіри споживають кров і тільки кров, бо без неї вони не можуть жити. Але ж це неправда, еге ж?

Очі Метью звузилися, а тон раптом змінився на крижаний.

— Так. Це неправда. Ось ви, наприклад, не можете жити без води. Але ж ви не споживаєте лише воду?

— Може, мені не слід було порушувати цю тему?

Мої запитання дратували його. Я знервовано обхопила ногами ніжки крісла — і збагнула, що так і не взулася. Я приймала гостя з босими ногами.

— Розумію, ви не можете стримати вашу цікавість, — відповів нарешті Метью, що надовго замислився над моїм питанням. — Я п’ю вино і їм харчі — бажано сирі або холодну приготовану їжу, бо тоді вона не смердить.