Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
Зайцем на поїзді
Пароплави приходять в Ільєус, переповнені жінками. Жінки прибувають із Баїї, з Аракажу, дівчата легкої поведінки — з Ресіфе, навіть з Ріо-де-Жанейро. Грубезні фазендейро спостерігають з пристані за жінками. Смаглявки, білявки і мулатки приїжджають, щоб обібрати чоловіків. Звістка про підвищення цін на какао поширилася по всій країні, і ось у такому маленькому містечку, як Ільєус, відкрито аж чотири кабаре, в яких фазендейро за грою і шампанським підпалюють п'ятсотмільрейсові банкноти. Про це дізналися повії. Звістку принесли бродячі торговці. Кабаре «Брама» в Аракажу враз втратило своїх кралечок — усі вони перейшли в «Ельдорадо» — кабаре в Ільєусі. Повії Ресіфе відпливли кількома пароплавами. Мешканці Пернамбуко лишилися зовсім без жінок, ті помандрували в кабаре «Батаклан», яке студенти, що приїздили на канікули, називали «Школою», багато повій із Ріо-де-Жанейро розташувались у «Тріаноні», колишньому «Везувії», найрозкішнішому з чотирьох кабаре міста какао. Навіть Ріта Танажура, відома своїми стегнами, залишила рідну Естансію, де була королевою в невеличкому борделі, і та помандрувала. Тепер вона стала королевою «Фар-Уеста», кабаре на вулиці Жаби, де звуки поцілунків і корків, що вилітали з пляшок шампанського, змішувалися з пострілами, з галасом бійки. «Фар-Уест» був місцем розваги наглядачів з плантацій і раптово забагатілих дрібних фазендейро.
Спорожніли будинки і на вулиці, де мешкала Далва. Білі жінки попрямували до «Батаклану», «Ельдорадо», а мулатки — до «Фар-Уесту». Декому пощастило розташуватися в «Тріаноні», в який ходили танцювати полковники. Пернабукські і сержіпські жінки з «Батаклану» частину грошей, зароблену на полковниках, віддавали молоденьким студентам у обмін за їхнє кохання. Подорожні заповнили «Ельдорадо». У «Фар-Уесті» жінки діставали коштовні подарунки, хоч іноді могли дістати й кулю, що проростала на їхніх грудях дивовижним червоним банкнотом. Ріта Танажура танцювала чарльстон на столі серед пляшок шампанського. Все це було при підвищенні попиту на какао кілька років тому.
Коли Далва дізналася, що Ізабел придбала кольє і перстень з діамантом, хоча «працювала» не в «Тріаноні», найрозкішнішому з кабаре, а лише в «Батаклані», вона не витримала і спакувала валізи. Ще б пак, адже всі вважають її найкращою на своїй вулиці, в «Тріаноні» вона теж матиме успіх. Вона вдягла Кота в елегантний кашеміровий костюм, пошитий на замовлення, і Кіт ураз перетворився із звичайнісінького хлопчиська на одного з наймолодших баїянських звідників.
Увечері, вбраний у новий костюм і чорні лаковані черевики, з краваткою-метеликом і в солом'яному капелюсі, Кіт з'явився на складі. Жоан Здоровило з подивом вигукнув:
— Диви, чи це не Кіт?
Котові ще не минуло вісімнадцяти, але він уже чотири роки любив Далву. Він звернувся до Жоана Здоровила:
— Тепер я розпочну справжнє життя.
Він запропонував хлопцям сигарети, витягнувши коштовний портсигар, і пригладив старанно зачесаного чуба. Потім поклав руку на плече Педро Кулі:
— Брате, я прямую в Ільєус. Моя стара зароблятиме там гроші. Я їду з нею. Може, там забагатію. Якщо стану фазендейро, ми влаштуємо там велетенські гульбища.
Педро посміхнувся. Ще один відходить. Але ж не можуть вони залишитися хлопчиськами на все життя… Він добре знав, що ніколи вони не були дітьми. Змалку жили небезпечним вуличним життям, і тому капітани піску були чоловіками, бо жили, як чоловіки. Не було великої різниці. В більшості життєвих випадків вони поводились, як дорослі. Вони кохалися з ранніх літ, гвалтували на піску негритянок, крали, щоб жити, як дорослі міські злодії, а коли потрапляли в поліцію, їх били, як справжніх чоловіків. Інколи вони тримали в руках і зброю, ніби найнебезпечніші баїянські бандити. У них не було дитячих розмов, вони міркували, як дорослі. І відчували себе дорослими. В той час, коли інші міські діти гралися чи читали книжки, вуличні хлопчаки розв'язували цілком «дорослі» питання. У своєму злиденному і сповненому пригод житті вони завжди були чоловіками і ніколи не були повною мірою дітьми. Тому що дитину створює домашнє оточення, батько, мати, відсутність будь-якої відповідальності. А в цих ніколи в їхньому вуличному житті не було ні батька, ні матері, їм завжди доводилося дбати про себе, відповідати за себе, завжди були вони рівні чоловікам. Ті, що були старші й роками верховодили в банді, ставали юнаками і розходилися в пошуках своєї долі. Поїхав Професор, він малює картини в Ріо-де-Жанейро. Гульвіса потроху втрачає зв'язок із складом, грає на гітарі під час свят і на кандомбле, зчиняє бійки. Він став ще одним міським волоцюгою. Його ім'я вже навіть згадується в газетах. Як і інші волоцюги, він відомий агентам поліції, які завжди приглядаються до таких типів. Тичка — чернець у монастирі. Бог покликав його, і ніхто більше нічого про нього не знає. А тепер іде Кіт. Цей витягатиме гроші з кишень у фазендейро Ільєуса. Божий Улюбленець якось передрік, що Кіт колись обов'язково розбагатіє. Вуличне життя, життя покинутої напризволяще дитини зробило з Кота гравця, шахрая, сутенера… Мине деякий час, підуть і інші. Лише Педро Куля не знає, що йому робити. Незабаром він уже не буде хлопчиком, буде дорослим мужчиною, і йому доведеться передати іншому керування бандою капітанів піску. Куди він піде? В нього немає здібностей до творчої праці, як у Професора, він не народився волоцюгою, як Гульвіса, який не переймається щоденною боротьбою людей, а полюбляє лише товктися на вулицях, базікати у доках і гуляти, коли влаштовують кандомбле на підміських пагорбах. Педро дивився на театр життя і почував, що свобода, яку він бачить, не вгамує тієї жаги свободи, яку він носить у собі.