Olya_#1

Це був дрім-спогад, уривчастий, розмитий… Макс міг бачити Олиними очима і відчувати все так, немов був у її тілі. Спочатку він бачив ритмічні спалахи, миготіння, мерехтіння ядучих променів та голограм… Вчувався людський гомін, викрики, вереск, на всю силу гриміли давно не модні ламані колоніальні ритми. Він, Макс, тобто Оля, пробирався/пробиралась крізь щільний натовп розмальованих рознаряджених людей — спереду хтось розштовхував натовп, а справа від Макса/Олі крокувала невисока синьоволоса дівчина в блискучому топі та такій же вузькій довгій спідниці. У частих ритмічних спалахах на її лиці сузір’ями запалювались та згасали ядучі вогники декоративних підшкірних блискіток, а очі дівчина мала чорні-чорні, мов ті безодні глухого космосу.

— Це Даша, — прокоментувала Оля в ріалтаймі, — моя найкраща подруга і… можна сказати — зведена сестра, її мама, по суті, мене виховала.

Макс/Оля зі своїми супутниками повернули, і він/вона розгледів хлопця, що розслаблено, немов пританцьовуючи в такт ламаним ритмам, крокував зліва. Це був смаглявий патлатий хлопчина, з короткою щетиною і мерехтливою соломинкою інгалятора в зубах. Він був середнього зросту, кремезний і жилавий, а вдягнений вельми ексцентрично — у дешевій строгій діловій сорочці з накладною краваткою і яскравих буденних шортах до колін — фосфоричні малюнки на шортах пливли і мінялись згідно з освітленням. Хлопчина, крокуючи, витягнув праву руку з кишені тих шортів, і Макс/Оля угледів/угледіла на його правиці чорного вужика, що поблискував багряним оченям.

— Це Імран, — пояснила Оля, — можна сказати — названий батько, можна — старший брат… Ніхто не знає, як його насправді звати, але точно не Імран. Він могильовський, прибився до нас. Єдиний не спадковий «чорт», якого я знаю…

Хлопець, йдучи, легенько приобняв Макса/Олю, поклав правицю йому/їй на плече і нахилився.

— Не гасись, — пророкотів він російською, перекрикуючи музику. — Мы с Тишкой начинаем их флашить, ты сидишь — флудишь то, что я тебе втираю, окей? Головой кивни.

Макс/Оля кивнув/кивнула.

(Ішла транслітерація, але Макс все одно мало що розумів…)

— Молодец, дитятко. Покрешишься — сразу рейпи, пускай сосут, обваливай сайкл на хуй… Не бойся только — я тут.

— Ага.

— Ну чё ты приуныла, хищница — ты ж Волчара, а ну ка рыкни, ну!

— Рррр! — ошкірився/ошкірилась Макс/Оля.

— Молодец, зверюга, погнали, — Імран поплескав Макса/Олю по плечу.

— Він сказав… — прокоментувала Оля в ріалтаймі. — Словом — він велів мені чинити, як він скаже.

І потім додала якось скрушно:

— Я завжди так і чинила. Як скаже тато, як скаже Імран, Злата, Айша… так я і чинила. Як вони скажуть. Так чинила і жила…

Вони пробирались повз натовп у якомусь забитому під зав’язку нічному клубі — мерехтіли екрани з нагими тілами, голограми з хтивими лицями, на узвишші сцени та в клітках здовж стін звивались оголені хлопці та дівчата, довкруг стелилась різнобарвна мла…