Світ не створений
- Автор: Лаюк Мирослав
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-575-9
- Переводчик: Мирослав Лаюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Світ не створений». Краткое содержание книги:
— Тату, нам треба напитися.
— Завтра я їду.
— Саме тому й треба.
І вона потягла його у бар.
Офіціант приніс меню, однак вони, не дивлячись на список, замовили пляшку коньяку й лимон.
— То коли приїде твій хлопець із Франції?
— Ежен? Завтра після обіду.
— Отже, я не встигну з ним познайомитися.
— Повір на слово: він дуже нормальний.
— І ви поїдете в Прип’ять, до будинку Віри? Я уже дзвонив Колі — він там роками працює: покаже вам усе, що треба.
— У мене більше нема сил.
— Але це ж ніби останнє місце, що ти мала відвідати для проекту.
— Краще випий.
— Ти ж знаєш, що я не дуже охочий до алкоголю.
— Я теж.
— Не те що твоя мама.
— А як ти її розлюбив? Як ти це відчув?
— Любов — як ланцюг велосипеда. Коли спадає, його треба натягти, при цьому забруднюючи руки мастилом.
— Але хіба ж це велика жертва — замастити руки, щоб відновити рух?
— Невелика.
— То чого ти не замастив?
— Одного дня, коли ланцюг вкотре спав, стало зрозуміло, що цього разу він все-таки розірвався.
Грала модна музика, за сусіднім столиком сиділи підлітки й пили каву. Офіціант виніс їм мінеральну воду в пляшці.
— Тату, чому ти так спокійно відреагував на те, що Льоня — не за нас?
— Бо це не моя справа.
— Що не твоя справа? Він же воював от конкретно проти тебе. А якби ти його побачив на полі бою? І він спрямував на тебе автомат?
Останню фразу вона закричала, однак через музику ніхто її не почув.
— …Що б ти робив, якби Льоня прицілився у тебе?
— Не знаю…
— От ти пам’ятаєш, як він сидить у Києві в тебе на дивані, дивиться мультики з твоєю дочкою. А тут бац — і він готовий у тебе вистрелити. Що б ти робив?
— Він би не вистрелив.
— Ага, звичайно.
Офіціант приніс підліткам тістечка.
— А якби він тебе взяв у полон і катував? Якби запихав голки під нігті?
— Ага, у них там гурток крою і шиття!
— А якби сіль на рани сипав? Якби очі видавлював?
— Перестань.
— Якби казав, що ти — ворог?
— Я б теж називав його ворогом.
— То чого ти тьоті Галі й Аркаші нічого не сказав?
— А вони тут до чого?
— Як це до чого? Вони його й далі люблять… Терориста!
— А мають не любити?
Офіціант підійшов до Інни й Сергія та запитав, чи нічого не треба. Підлітки, залишивши гроші на столі, пішли, не дочекавшись рахунка.
Чоловік з червоною краваткою підійшов до бару, постояв три секунди й вийшов геть.
Інна схопила в руку кілька паперових серветок.
— Чого ти плачеш? Інно, що сталося?
— Тату…
— Ну, кажи…
— Я не можу, мені розриває горло.
— Може, води тобі.
— Не треба води. Я просто маю розказати тобі щось страшне. Про маму.
— Не плач, я знаю, що вона була погана людина.
— Ні, це я погана.
— Ти не можеш бути поганою.
— Тату, я досі це нікому не розказувала. Про той день, коли я відлітала до Франції…
2002. Інна купує в аптеці бинт і зеленку, щоб перемотати порізану склом руку. Вона заходить у квартиру, щоб перевірити валізи, складені ще три дні тому. Льоня йде в іншу кімнату, завалюється на ліжко й спить. Пізніше його забере тітка Галя.
Після того, як Сергій пробував відсудити Інну й присилав до Віри соцпрацівників, вона навчилася розтягувати час між запоями. Однак Віра зривалася, вона вже не могла не зриватися. Коли Віра дізналася про плани доньки, то трохи зав’язала.
— Це ти, Іннусю? — промовила вона з ванної кімнати, відчувши вітер, що залетів з коридору.
— Ти ж знаєш, що мене харить, коли так називаєш!
— З Льонею все добре?
— Він просто пішов спати. Мамо, у тебе там пригоріло варення.
На плиті рябіло остигле вариво, яке Віра мала перелити у банки.
Баба Надя ще тиждень тому передала ціле відро ревеню. У Віри аж тепер дійшли до нього руки. Перевернуте зелене відро з обрізками лежало біля смітника.
— Я вимкнула газ — ти могла хату спалити.
— Дякую…
— То піди й закрути варення.