Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
— Після того я почув, як хтось ламає гілки, і тоді я зрозумів, що якісь особи спускалися до мене, я не можу сказати, хто це міг бути, — зазначив Рогелон французьким слідчим у 2014 році.
За три роки після цього італійським прокурорам він сказав таке:
— За 10 хвилин після мінометного обстрілу я почув, як якісь особи спускалися до середини рову. Чув черги (автоматні — ред.) у моєму напрямку, і тоді я почав кричати, що я журналіст; у цей час постріли припинилися. Я вийшов з рову з піднятими руками, тримаючи фотоапарат в руках над головою, пустившись йти вздовж дороги у напрямку Слов’янська, зустрів трохи згодом проросійських бойовиків, які розбігалися урозсип, які в мене не стріляли й дозволили мені пройти. З огляду на сказане вище, я думаю, що солдати в рові були українськими солдатами».
А тепер банальне запитання: хто сходив у рів добивати жертви автоматними чергами? Українці, які були на відстані майже двох кілометрів, за 10 хвилин збігли з Карачуна, перепливли річку, перейшли через залізничну колію на сторону противника, підійшли до самої їхньої бази (фабрики), щоб добити поранених? Чи це були терористи, які перебували на своїй території на відстані кількасот метрів, побачили невідомих, дали точну наводку своєму мінометнику і після вдалої атаки пішли подивитися на результат, знаючи, що міномет більше не працюватиме? Вони почули вигук «журналіст» і, коли очманілий від страху, поранений і шокований Рогелон вийшов на дорогу, вони зустріли його, не стріляли й дали пройти, бо знали вже, що він журналіст. Питання риторичне.
Повернемося до розповіді Рогелона про закінчення атаки, яку він подав у Франції в жовтні 2014 року.
— По мені знову почали стріляти, і я в паніці крикнув декілька разів: «Журналіст!». Постріли негайно припинилися, і я вийшов із піднятими руками та фотоапаратом над головою. Я пішов ліворуч по дорозі уздовж фабрики Zeus Ceramica. Приблизно за 500 метрів я зустрівся лицем до лиця з проросійськими солдатами, за плитами огорожі фабрики, про яку я говорив раніше. Мені здається, що вони сварили/ображали мене російською, жестами вказуючи мені, щоб я йшов. Я їх бачив, приблизно двадцять осіб, і четверо з них навели на мене автомати. Я пройшов повз них і продовжував йти уздовж дороги з піднятими руками. Уже, як я їх не бачив і вони були позаду мене, я почув постріли, що йшли від цієї групи солдатів. Я повернувся і побачив, що вони стріляли в повітря. Вони дали мені зрозуміти, що я мав іти швидше. Попри моє поранення, я спробував бігти, але це мені не вдалося. Я дійшов до першого перехрестя приблизно за 1 км, випадкова машина зупинилася біля мене. Я сів спереду і дав зрозуміти водію, щоб негайно їхав, ми потрапили під нову чергу з автомата Калашникова, з якого стріляли позаду нас.
Тут, щоб не повторюватися, виникає лише одне запитання: хто стріляв і влучив з автомата Калашникова в червону машину, на якій Рогелон залишив зону бойових дій? Вона перебувала на відстані 3 км від Карачуна. Прокурор наполягає на тому, що стріляли з гори, хоча елементарні закони фізики та балістики говорять, що це неможливо.
На судових засіданнях були заслухані декілька експертів із балістики (від сторони обвинувачення і сторони захисту). Вони зійшлися на декількох спільних висновках:
• прицільна дальність стрільби АК-74, який був на озброєнні в НГУ, не перевищує 600–700 метрів, а отже, вести прицільний вогонь із Карачуна (1700 м) неможливо;
• автомобіль таксі, яке досліджували лише на основі цього відео Russia Today (на якому є також перша розповідь водія Євгена), не має вхідних отворів від боєприпасів на даху, а лише вихідні. Вхідні ж знаходяться збоку, це також говорить про те, що стріляли не згори, а знизу, де й перебували бойовики. Резюмуючи цю реконструкцію подій зі слів Рогелона, можна дійти до єдиного логічного висновку — стріляли сепаратисти. Інакше, як можна пояснити такі факти:
• походження перших пострілів із Калашникова зліва направо (в огорожу фабрики), а не ззаду, де знаходилися українські військові на відстані майже 2 км;
• прицільна здатність АК на цій дистанції (менше ніж 500 м) дозволяла влучити у журналістів і в машину, що було нереально з Карачуна (1700 м);
• Андрій Миронов за декілька хвилин до смерті говорить про стрільця, який перебуває поруч, і про міномет поблизу, це підтверджують і звуки пострілів. Українські військові були занадто далеко;
• у рів сходили сепаратисти подивитися на результат атаки. Перебуваючи на відстані 500 м, на рівнині в зоні свого контролю, це більш природно, ніж уявляти собі, що це робили українці.