Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
— Ми залишили автомобіль і обережно пішли в напрямку залізничної колії, яка перетинала дорогу і яка знаходилася на відстані 200 метрів від автомобіля. Ми зробили фотографії поїзда, який був обгорілий та майже знищений. Андреа Роккеллі та я фотографували, а Андрій Миронов пояснював нам, що цей поїзд мав би перешкодити просуванню української військової техніки, — свідчив Рогелон італійському правосуддю.
На зображенні 2 візуалізовано цей момент розповіді Рогелона. Указано напрямок руху групи та обстріляний поїзд, який вони фотографували.
— Початок стрільби.
Ми залишалися на місці близько 10 хвилин. Ми наблизилися до поїзда і у цей момент із кущів біля поїзда вибіг чоловік. Він був у цивільному і у пляжних тапках. Він біг у нашому напрямку і кричав російською. Миронов нам переклав англійською, що по ньому стріляли і цей чоловік говорив, що треба негайно їхати геть…
— Виконуючи поради цього чоловіка та Миронова, ми швидко поверталися до автомобіля, на відстані 10 метрів один від одного… Можливо, за 30 секунд по нас почали стріляти з автомата Калашникова, стріляли з лівого боку від нас, і кулі потрапляли в загорожу фабрики, що була праворуч від нас. Не можу сказати, скільки осіб стріляло, натомість я впевнений, що саме ми були мішенню.
Група разом із «п’ятою» людиною повертається до автомобіля. Праворуч від них — огорожа фабрики, ліворуч — лісосмуга. Позаду групи — поїзд, а за поїздом, на відстані майже двох кілометрів розташована позиція українських бійців.
За словами Рогелона, стріляли зліва, і кулі відбивалися від огорожі фабрики, що була від них праворуч. Рогелон жодного разу не сказав, що стріляли ззаду! А саме там, позаду них, за поїздом, на відстані 1700 метрів біля телевізійної антени була єдина позиція українських сил.
На зображенні 8 видно розташування приміщень фабрики, які, за свідченнями, зокрема, власника фабрики, італійця Луки Майоккі, були базами бойовиків. У «зеленці» були розташовані їхні бойові позиції. На зображенні вказана протяжність «зеленки», з якої лунали постріли.
Важливо зазначити, що Рогелон — основний свідок обвинувачення — жодного разу не вказав, що стріляли з напрямку, де розташований Карачун. Українські солдати перебували практично в оточенні, оскільки всі підходи до Карачуна були контрольовані терористами, а воду та харчі доставляли гелікоптером. Власне, в одній такій місії загинув генерал Кульчицький, його гелікоптер 29 травня 2014 року збили бойовики Гіркіна.
— Потім ми всі п’ятеро заскочили в рів, який був ліворуч від нас. Рів був оточений високими деревами заввишки 10 метрів і глибокий (близько трьох метрів). На дні рову було сміття та багато пластикових пляшок. Зелені зарості були густі. Поки тривали постріли, ми були в укритті й побігли по дну рову в напрямку машини.
— Ми підійшли по дну рову до рівня автомобіля; зберігали холоднокровність, і Андрій Миронов сказав нам, що ми повинні ще трішки почекати...
У цю мить я зробив останнє фото і відклав фотоапарат. Постріли тривали ще близько хвилини і потім припинилися, — продовжує Рогелон.
Перебуваючи у рові, Вільям Рогелон робить коротке відео, яке продемонстрували карабінери й опублікували ЗМІ. На цьому відео за декілька хвилин до смерті Андрій Миронов розповідає таксисту, що відбувається. Він говорить російською:
— Это перестрелка. С калашникова одиночными стреляли. С двух сторон. Мы попали в середину. Кто-то здесь сидит и стреляет из чего у него есть… здесь тоже где-то миномет стоит рядом.
І це свідчення, абсолютно незалежне, зроблене людиною, яка загинула разом із Роккеллі, записане Рогелоном, першим свідком обвинувачення, і поширене карабінерами, павійський суд не взяв до уваги (!!!), продовжуючи розповідати про «умисне вбивство журналіста» українською стороною, з далекого Карачуна, співучасником якого був Віталій Марків? Коли Миронов каже «здесь», «рядом», коли, слухаючи відео, чітко чути близькі постріли, прокурор продовжує розповідати, що стріляли за два кілометри, і суд дає рацію йому, а не Миронову?! І після цього хтось ще повинен вірити такому суду? Що це, як не політичне замовлення?
Але продовжимо розповідь Рогелона. Далі він розповідає про мінометний обстріл, про загибель Миронова і Роккеллі і про своє поранення. Опустимо цей момент через жорстокість розповіді й оскільки в ній він нічого не говорить про те, звідки стріляли, що, власне, і є предметом цього розслідування.