Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
• Опівдні в центрі Антрацит Луганської області терористи вбили чоловіка, який вимагав, щоб вони забиралися з міста.
• Один український військовослужбовець загинув і троє поранені внаслідок бою в районі міст Рубіжне та Дружелюбівка, який відбувся вранці 23 травня. Про це повідомила прес-служба Міністерства оборони.
Згідно з інформацією, в ніч з 22 на 23 травня 2014 року терористи напали на колону військової техніки, яка рухалася поблизу населеного пункту Рубіжне, Луганської області.
Також 22 травня, близько 15.40, на південній околиці Рубіжного понад 500 озброєних бойовиків здійснили напад на позиції військової частини, знову-таки під прикриттям посібників терористів, які виступили живим щитом
24 травня 2014 року
• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»
Перший журналіст. Несправедливе звинувачення гвардійця Марківа у смерті фотографа Рокеллі
У травні 2014 року наша країна міцно посіла провідне місце на перших шпальтах і у телеефірах світових медіа. Анексія Криму Росією, одразу ж її гібридна агресія на Донбасі, дочасні вибори Президента — усе це привертало до України увагу сотень іноземних журналістів. Більша частина з них, наражаючи себе на небезпеку, прямувала саме на розпечений війною Донбас, де тривала Антитерористична операція. Серед них був і Андреа Роккеллі — італійський фоторепортер-фрілансер, член групи незалежних фоторепортерів Cesura з міста Павія регіону Ломбардіа. Разом із ним працював перекладачем Андрій Миронов, громадянин Росії. У суботу 24 травня в Україні, яка одночасно воювала з ворогом і обирала президента, був так званий передвиборчий «день тиші». У такий день закон забороняє будь-яку політичну агітацію щодо кандидатів у Президенти України. Але ніякою тишею, і тим паче жодними виборами навіть і не війнуло у Слов’янську. Місто щодня наповнювали інші запахи: пороху від пострілів, диму від пожеж. Опорні пункти сил АТО навколо міста були основними цілями для терористів. Обстрілюючи їх, противник намагався, якщо і не прорвати систему блокади, то хоча б завдати якомога більших втрат українським підрозділам. Бойовики їх обстрілювали постійно з усіх видів зброї, якою володіли. У другій половині дня 24 травня під час двогодинного бою на блокпосту № 3а від прямого влучення двох ворожих гранат ВОГ-25 із підствольного гранатомету терористів загинув солдат резерву Станіслав Зінчик. Він став першим загиблим гвардійцем-добровольцем із першого резервного батальйону НГУ. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Приблизно у той самий час в іншому місці, на південній околиці Слов’янська, біля залізничного переїзду в районі керамічної фабрики Zeus Ceramica під час обстрілу загинули громадянин Італії Андреа Рокеллі і його російський перекладач Андрій Миронов. А за три роки, 30 липня 2017 року, в Італії було затримано поліцією старшого сержанта гвардійця-добровольця Віталія Марківа, який на свою біду мав подвійне україно-італійське громадянство і приїхав відвідати матір після тривалої відсутності. Італійське правосуддя несправедливо звинуватило Марківа у причетності до загибелі італійського репортера.
Олесь Городецький, голова Християнського товариства українців в Італії, опублікував 19 липня 2019 року у виданні «Українська правда» ґрунтовну статтю-дослідження цієї драматичної історії, яку ми публікуємо з дозволу автора. Вона найповніше розкриває абсурдність звинувачень і детально описує те, що сталося у той пекельний день 24 травня 2014 року.
— 12 липня 2019 року суд присяжних міста Павії визнав винним та засудив до 24 років тюремного ув’язнення 29-річного нацгвардійця Віталія Марківа за нібито причетність до вбивства італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі та поранення французького фотографа Вільяма Рогелона. Суд не визнав пом’якшувальних обставин (молодий вік, відсутність судимостей, добра поведінка у в’язниці) і призначив максимальне з можливого покарання, передбачене статтями кримінального кодексу Італії.
Як відомо, рішення суду не коментуються. Але, за визначенням, рішення суд ухвалює на основі доказів. У справі Марківа доказів не було. Протягом 17 судових засідань стороною обвинувачення не було наведено жодного доказу, який би підтвердив, що Віталій Марків (чи будь-хто інший з українських військових) 24 травня 2014 року бачив. Немає жодного свідчення про те, що Марків перебував на бойовій позиції в той час, коли загинули журналісти.