Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
— Андрію Гавриловичу! — гукнув зверху Петя.
— Егей! — озвався Майгін.
— Ну, що там?
— Велика кімната! Це, мабуть, продовольчий склад, у ящиках якісь коржики!
— А Нене там?
— Нема нікого! Тут далі є ще кімната! Я зараз!.. — глухо долетіло вже звідкись здалеку.
Майгін, певно, віддалявся.
Минули дві томливі хвилини, потім ще дві, потім п’ять хвилин… Знизу не долинало ні звуку.
— Андрію Гавриловичу! — покликав Петя.
— Андрію! — загудів Берсеньєв, нахилившись над люком.
Ніхто не озивався.
— Клавдію Володимировичу! З ним щось трапилось! Треба взяти вірьовку, я спущуся вниз… Ми повинні йому допомогти, — хвилюючись, сказав Петя.
— Не думаю, щоб тут була якась пастка, — заперечив Берсеньєв. — Можливо, там довгі переходи. Андрій, певне, шукає хлопчика.
— А що як він заблудив?
— Тоді спустимося ми. А поки що почекаємо.
Минуло ще хвилин п’ятнадцять, протягом яких Петя п’ятнадцять разів поривався стрибнути вниз. Берсеньєв стримував його. Нарешті почулися віддалені голоси. Саме голоси, а не один голос. Внизу хтось розмовляв, наближаючись до люка. Тут навіть спокійний Берсеньєв не витримв і закричав над люком:
— Андрію! Це ви, Андрію?
— Ого-го! — долинуло знизу. — Це ми-и!
— Нене! — вигукнув Петя і так рвучко сунувся в нішу, що не впав тільки завдяки Берсеньєву, який вчасно схопив його за куртку.
— Ого-го! — донісся знову вже досить чіткий голос Майгіна.
— Ого-го! — повторив за ним дзвінкий хлопчачий голос.
І в ту ж хвилину Берсеньєв і Петя побачили внизу Майгіна, а поруч з ним маленького ламута. Нене крутив головою, зазираючи вгору, і скалив зуби.
— Живе, бісеня! Ось він! — крикнув Майгін. — Але як ця штука піднімається нагору? Не збагну.
Він ступив на площадку «ліфта» і враз помітив, що вона сама повільно поповзла вгору.
— Нене! Сюди! — крикнув Майгін.
Схопивши хлопчика за руку, він ледве встиг втягнути його на «ліфт».
Коли вони піднялися нагору і Петя від надміру почуттів обняв Нене, Майгін сказав:
— Далеченько ж він заховався. Коли б не привиди господарів цього будинку, дідька лисого ми б його знайшли.
— У нього чудовий вигляд! — сказав Петя. — А я думав, що він давно помер з голоду.
— Чого йому вмирати, коли він потрапив, як мишеня, в головку сиру! Там харчів вистачить років на двадцять, — посміхаючись, сказав Майгін і поплескав Нене по щоці, колись блідій і дряблій, а тепер повній і рум’яній. — Бач, яку пику нажив на чужих хлібах, порося!
Майгін вивернув у Нене кишені, звідти посипалися різноколірні кубики й кульки, схожі на цукерки.
— Мій цукор! — вигукнув Нене і, відсторонивши руку Майгіна, почав збирати на підлозі свої ласощі.
— Карош цукор… Їж, — сказав він, простягаючи Петі «цукерку».
Петя нерішуче взяв її і почав розглядати.
— Це що, цукерки? — здивовано спитав він.
— Не знаю, — сказав Майгін. — Якщо це й цукерки, то вони, в усякому разі, врятували Нене від голодної…
Він не закінчив фрази. Берсеньєв міцно стиснув його руку. Майгін оглянувся. На порозі кімнати стояв високий чоловік вельми дикої зовнішності, з важкою мисливською рушницею за плечима.
Мисливець з інтегралами
Високий чоловік з рушницею мовчки розглядав геологів і маленького ламута. Погляд його блискучих чорних очей був холодний, жорстокий.
— Хто ви? — різким, хриплуватим голосом спитав він.
У першу мить усім, навіть Нене, здалося, що перед ними господар будинку, в який вони непрохано вдерлися, — так владно і нетерпляче прозвучало запитання.
Майгін переглянувся з Берсеньєвим і сказав:
— Ми петербурзькі геологи. Випадково знайшли у землі це… місто і ось… вивчаємо його.
Запала невелика пауза, протягом якої геологи вже спокійніше й уважніше оглянули незнайомця. На ньому був шкіряний, добре-таки подертий костюм, високі мисливські чоботи і крислатий брудний капелюх. Важкий пояс-патронташ трошечки звисав на животі, за плечима висів рюкзак. Чоловік цей давно не голився і заріс до очей клочкуватою рудою бородою. У нього було худе, змарніле обличчя і палаючі нездоровим нервовим блиском глибоко запалі очі.
Раптом незнайомець усміхнувся.
— Так це ви? — сказав він. — Я чув, що тут біля Коронної сопки працює геологічна партія. Я вас шукав…