Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
Чоловік підійшов і потиснув руку Берсеньєву, Майгіну, Петі і ласкаво поплескав Нене по щоці.
— …Але я не думав, що знайду вас… — він оглянувся, — у такій незвичайній обстановці.
— З ким маємо честь? — спитав Берсеньєв. Незнайомець незграбно вклонився і відрекомендувався:
— Костянтинов. Мисливець. Прямував на власному боті до Командорів. На траверсі мису Олютинського шторм розбив об каміння мій бот вщент. На шлюпці я дістався до берега, а потім з ламутами й до вас… Думаю до найближчого порту йти сушею, — помовчавши, додав він.
Берсеньєв і Майгін переглянулися: цей несподіваний гість не входив у їхні плани і загрожував у найближчому майбутньому навалою на чудесне місто начальства, нероб-обивателів, а можливо навіть і шахраїв. А геологи вже полюбили це місто і крок за кроком відкривали все нові сторінки його таємниці.
— Але я все-таки не розумію, — голосно заговорив мисливець і заходив по кімнаті, здивовано розглядаючи меблі і світні стіни. — Ви кажете, що знайшли це місто в землі. Як? Звідки воно тут узялося?..
— Ми б дорого заплатили, коли б могли відповісти на ваше останнє запитання, — сказав Майгін. — Але… може, вийдемо на свіже повітря, Клавдію Володимировичу?.
— Так, піднімемося на поверхню, — погодився Берсеньєв. — Якщо ви вже побували тут, то ми змушені, пане Костянтинов, багато вам розповісти і про дещо домовитись.
— Чудово! — сказав мисливець і, востаннє окинувши поглядом кімнату, рушив попереду всіх до виходу.
…Того ж дня, сидячи біля вогнища коло палатки, вони розповіли все своєму гостеві і показали (на превеликий жах Нене) «метаморфози» кулястих апаратів.
Несподіване вторгнення цього дивного чоловіка спочатку не сподобалося Берсеньєву, особливо його збентежили наміри мисливця негайно вирушити на південь, у порт. Але Майгін встиг йому шепнути:
— А знаєте, він, здається, непоганий хлопець. Не талалайка. З ним можна домовитись.
Берсеньєв схвально хитнув головою: Костянтинов уже встиг вселити йому довір’я.
Коли мисливець вислухав розповідь Майгіна, яку Петя весь час перебивав захопленими репліками, і став свідком давно минулих подій, відтворених «ілюзіоном» (так Майгін називав кулясті апарати), він довго мовчав, втупившись широко розкритими очима в тліюче багаття. Нарешті, підвівши голову і дивлячись в очі Майгіну, сказав:
— Ви розповіли і показали мені дивні речі. Але я не скажу вам, що це не вкладається у моїй голові. Навпаки, все, що я почув, добре узгоджується з… З чим узгоджується, дозвольте поки що не говорити. Боюсь, що ви вважатимете мене за божевільного… Я повинен перевірити одну неймовірну гадку; яка спала мені на думку, коли ви розповідали…
У цю хвилину він був схожий на одержимого: патлатий, неголений, з палаючими очима.
— Але для того щоб перевірити, потрібен час, а ви, якщо я не помиляюсь, збиралися незабаром вирушати на південь? — обережно спитав Берсеньєв.
— Ні! — вигукнув той і спохватився. — Тобто я хочу просити у вас дозволу залишитися поки що тут, щоб разом з вами вивчати ваше відкриття.
Майгін міцно потиснув йому руку:
— Ми від щирого серця будемо раді…
Берсеньєв дружньо посміхнувся і хитнув головою.
Але Петя і Нене не стрималися від прояву своїх почуттів.
Студентові мисливець одразу ж здався надзвичайно цікавою людиною, і, тиснучи руку Костянтинову, він сказав зривистим голосом:
— Я певен, що ми разом з вами розгадаємо цю загадку стародавньої північної цивілізації!..
А Нене сунув у руку мисливцеві цукерку з підвалів підземного міста і, усміхнувшись, сказав:
— Їж… Карош… цукор…
Вночі, коли лягали спати і Костянтинов пішов у палатку (геологи ніяк не наважувались переїхати жити у підземне місто), Берсеньєв тихо сказав Майгіну:
— А знаєте, Андрію, він зовсім не схожий на мисливця.
— Хто ж він, по-вашому? — спитав Майгін.
— Не знаю, хто, тільки не мисливець…
…Минув ще тиждень. Протягом цих днів Костянтинов не виходив з підвалів підземного міста. Він знайшов там якісь великі відділення, заставлені машинами і величезними апаратами. Коли Майгін і Берсеньєв одного разу спустилися до нього, він здався їм водолазом, який оглядає машини затонулого корабля. Переходячи від одного механізму до іншого і час від часу дивлячись у якісь креслення, витягнені з рюкзака, він щось записував і робив складні обчислення. Зазирнувши у його блокнот, вкритий математичними формулами, Майгін сказав:
— Ого! Вища математика…