Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
«Снігова красуня» поклала руку на його плече. Потім усі троє — чоловік з бронзовим волоссям, жінка і хлопчик — зникли, а з-за великого сірого каменя, який невідомо де взявся справа від Майгіна і Петі, вийшов високий окатий чоловік з величною поставою. В руках у нього була точнісінько така куля, як та, що лежала біля Майгіна. Почулась голосна, енергійна музика, наче кларнет у притихлому оркестрі раптово заграв… або заспівав соло майже людським голосом…
Місцевість навкруги стала двоїтися. Крізь сірий камінь проступили білі плями табірних палаток, мутною ставала «пінія» над вулканом; на фоні валунів з’явився знайомий чагарник… Місто під прозорою сферою, як далекий міраж, тануло в повітрі… Через хвилину воно зникло, і все навколо стало таким, як і було.
Приголомшені Майгін і Петя хвилину сиділи нерухомо. Майгін міцно стискав руку студента. Нарешті він опам’ятався і повільно обвів широко розплющеними очима знайому місцевість. Петя схопився.
— Що це було, Андрію Гавриловичу? Міраж? Я нічого не розумію…
— А я розумію, — сказав Майгін і простягнув руку до затихлого кулеподібного апарата. — Ми з тобою бачили якусь сторінку далекого минулого, і показала нам її оця куля. Я не міг її відкрити, але зате вона допомогла мені відкрити дещо.
Майгін взяв у руки і став знов, цього разу вже з великою пошаною, розглядати чудесний апарат.
— Я не розумію, як усе сталося, але думаю, що це щось подібне до кінематографа, тільки без полотна і дуже натурально.
— Значить, ви гадаєте, що ми з вами бачили зображення нашого підземного міста, коли воно ще було на поверхні? — тихо спитав Петя.
— Я в цьому певен.
— Чудово! А… як це сталося? Я все-таки не можу зрозуміти, Андрію Гавриловичу.
— Не знаю, Петю. Треба подумати, згадати, як усе було, і, можливо, ми знайдемо ключ до цієї чудесної кульки.
— Я побіжу вниз, Андрію Гавриловичу. Треба негайно розказати Клавдію Володимировичу.
— Біжи і приведи його сюди.
Петя помчав до шахти (Берсеньєв у той час був у підземному місті).
Залишившись один, Майгін обійшов кругом того місця, де вони сиділи з Петею, старанно вивчаючи кожен камінець, кожну травинку. Він хотів знати, що примусило апарат діяти. Але все було на місці, і нічого зайвого Майгін не знайшов поблизу.
— Значить, причина криється десь тут, — вирішив він, сідаючи на те саме місце поруч з круглим апаратом.
«Так… Тепер пригадаємо, Андрію Гавриловичу, що ти з ним робив у той момент, коли він почав гудіти».
Майгін витяг папіросу і закурив.
«Наскільки я пригадую, нічого такого особливого я не робив. Я говорив, курив… Стоп! Якщо пам’ять не зраджує, я ткнув ось у цей металевий „гривеник“ папіросою… Невже від цього?.. Пригадаю точно! Я сказав: „Сьогодні я до того дійшов, що хотів цей „гривеник“ цвяхом вибити…“ Або щось схоже на це. Правильно! Ї ткнув сюди папіросою… Так, так! Ткнув тліючою папіросою… І після цього все почалося…»
Майгіну страх як хотілося тут же перевірити свою догадку. Він уже підніс папіросу до круглої металевої пластинки, але передумав.
«Підожду Клавдія!» — вирішив він і, глибоко затягнувшись, випустив клуби диму.
Берсеньєв, добре задихавшись, прийшов у супроводі Петі хвилин через три.
— Що трапилось, Андрію? — спитав він.
— Мені здається, ми скоро розгадаємо цю підземну загадку, — відповів Майгін.
І він розповів усе.
Берсеньєв вислухав його з величезною увагою. Зовні він був абсолютно спокійний, лише глибокі складки на переніссі та рух руки, що забирала в жменю і знову розпускала бороду, свідчили про його хвилювання.
— А знаєте, Клавдію Володимировичу, я, здається, знайшов ключ до цієї кульки, — сказав Майгін.
— Якої?
— Тліючий вогник…
— І тут тліючий вогник? — здивовано вигукнув Берсеньєв.
— Чому ж і «тут»? А де ще?
— Поки цей апарат показував вам тут об’ємний кінематограф без полотна, я там, унизу, проробив те саме, що в свій час зробив Нене. Підносив тліючий вогник до дверей у прозорій сфері, і вони то відчинялися, то зачинялись.
— Значить, ви камлали? — сміючись, спитав Майгін.
— Камлав. І не з меншим успіхом, ніж Нене. Цілком ясно: на деякі механізми в цьому місті діє вогонь. Коли Петя розказав, як Нене відчинив двері, я зразу ж вирішив, що на якусь чутливу частину замка, мабуть, подіяло тепло тліючої жаринки. Але про цю свою догадку промовчав, збираючись перевірити її. Я перевірив, і це виявилось фактом.
— Але чому ж двері відчинив тліючий вогник, а не вогонь багаття? — спитав Майгін.