Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Усвідомлювати це було так само добре, як відчувати траву, а ще — приємне тепло алкоголю, що розтікалося всім тілом. Я вибив люльку, солодко позіхнув і почав моститися до сну.

Раптом удалині щось ворухнулося. Підвівшись на ліктях, я вдивлявсь у пітьму, чекаючи повторення руху. Чекати довелося недовго. Стежкою хтось ішов — безшумно і раз у раз зупиняючись. Ось постать зникла під деревом, де сиділи ми з Ґанелоном, і довгенько не з'являлась. Опісля вона знову з'явилася, ступила кілька кроків і зупинилася, неначе придивляючись до того місця, де був я. Нарешті рушила в мій бік.

Це була Дара.

Проминувши скупчення чагарів, вона випливла з тіні, й блідий місяць освітив обличчя дівчини. Розуміючи це, Дара всміхнулася, явно адресуючи цю усмішку мені, та сповільнила крок. Дійшовши до мене, зупинилась і сказала:

— Наскільки розумію, лорде Корвіне, спальні нашого дому вам не підходять?

— Не в тому річ, — пояснив я. — Такої чудової ночі ноги самі несуть надвір, на свіже повітря.

— Напевне, і минулої ночі вони тебе кудись носили, — мовила Дара, — хоча був дощ. — Вона сіла на плащ коло мене. — Де ти провів ту ніч — просто неба чи в приміщенні?

— Не в приміщенні, — сказав я. — Але не спав. Чесно кажучи, відколи ми з тобою розійшлися, ще не склепив очей.

— Де ж ти був?

— Біля моря, промивав пісок.

— Нічого цікавого, так?

— Нудота рідкісна.

— Знаєш, після нашої прогулянки крізь Тіні я стільки всього передумала...

— Можу уявити...

— Я теж мало спала. Чула, як ти заходив у будинок, розмовляв з Ґанелоном, а коли він повернувся сам, зрозуміла, що ти десь тут, просто неба.

— Правильно зрозуміла.

— Послухай, Корвіне, я просто зобов'язана потрапити в Амбер! І пройти Лабіринт.

— Знаю. Колись це станеться.

— Якнайскоріше, Корвіне. Якнайскоріше!

— Даро, ти ще молода. У тебе все життя попереду...

— Дідько! Стільки років живу на світі, а про це навіть гадки не мала! Невже ніяк не можна влаштувати, щоб це сталося тепер?

— Не можна.

— Чому? Тобі ж нічого не вартує доправити мене в Амбер через Тіні, а там я пройшла б ваш Лабіринт...

— Якщо нам пощастить і нас не вб'ють одразу, то ув'язнять у сусідніх камерах. Або повисимо з тобою на дибі, а потім обох таки стратять.

— За що? Ти ж принц Амбера як-не-як! Маєш право робити все, що хочеш.

Я засміявся.

— Але ж я порушив закон, дорогенька. І якщо повернуся в Амбер, то мене стратять, і це ще у кращому разі. У гіршому ж — придумають щось набагато цікавіше та болючіше. Втім, беручи до уваги останні події, я все-таки схиляюся до думки, що смерть моя буде швидкою. І можеш бути певна, всіх моїх супутників чекатиме те саме, що й мене.

— Оберон так не вчинив би.

— Вчинив би, аби лише вагома причина. Та це порожні балачки. Оберона нема, а мій брат Ерік сидить на троні та корчить із себе правителя.

— Коли це сталося?

— Кілька років тому, якщо за мірками Амбера.

— Чому він хотів тебе вбити?

— Бо інакше я вбив би його, це ж ясно як день.

— І ти справді його вбив би?

— Так, і я вб'ю. Гадаю, що дуже скоро.

Повернувшись, вона поглянула мені в очі.

— Навіщо?

— Для того, щоб зайняти трон. Він — мій згідно із законом, розумієш? Ерік узяв його силою, він узурпатор. Я тільки недавно визволивсь із його полону, де мучився кілька років. Та Ерік припустився помилки, дозволив собі надмірну розкіш: він залишив мене живим, щоб час від часу тішити себе, споглядаючи моє понівечене тіло. Йому навіть у страшному сні не могло привидітися, що зможу вирватися на волю і знову кинути виклик. А зрештою, я теж про це не мріяв. Тож коли мені вже пощастило і доля дала другий шанс, не буду таким добродушним, як Ерік, досить з мене своїх помилок.

— Але ж він тобі брат...

— Повір мені, мало хто в світі знає це краще, ніж він або я.

— І як скоро збираєшся здійснити... свої наміри?

— Я вже казав тобі. Знайди колоду карт і зв'яжися зі мною. Місяців через три. Якщо не зможеш зв'язатися, а в мене все йтиме за планом, то я зв'яжуся з тобою сам, щойно зійду на трон. І ось тоді, менш як за рік, ти пройдеш Лабіринт.

— А якщо програєш?

— Тоді тобі доведеться зачекати трохи довше. Поки Ерік не впевниться, що його панування — це всерйоз і надовго, а Бенедикт нарешті визнає його правителем. Бачиш, він не дуже хоче це робити. Бенедикт не перший рік тримається подалі від Амбера, і не знаю, як Ерік, а з інших уже мало хто вірить, що він ще живий. І якщо Бенедикт тепер об'явиться, то йому доведеться визначатися: він за Еріка чи проти нього? Якщо підтримає Еріка, це тільки зміцнить його владу, а Бенедикт не захоче такої відповідальності. Якщо ж він виступить проти Еріка, це неминуче призведе до заколоту, а відповідати за це йому теж не захочеться. Себе ж у ролі короля він не бачить за жодних обставин. Отже, тільки повна відсутність Бенедикта гарантує такий-сякий спокій в Амбері. Якщо ж він, об'явившись, відмовиться підтримати кого б то не було, можливо, це й не матиме для нього жодних наслідків. Та це буде те саме, що не визнати владу Еріка, і може стати знову гаряче. Якщо ж Бенедикт заявиться в Амбер з тобою, він буде змушений підкоритися Еріку, бо той знайде, як вплинути на нього через тебе.