![Син сонця [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/2/9/sin-soncya-uk-download.jpg)
Син сонця [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Син сонця [uk]». Краткое содержание книги:
— Що скажеш? — спитав Парашурама, коли колісниця Карни виїхала за межі табору саків.
— Чудові люди, — озвався Карна, роздивляючись оберіг, — від неї наче справді лине тепло, від цієї… лілеки. Може вона обереже мене в бою, а, учителю?
— Хай бережуть тебе і Боги і обереги, — мовив Парашурама, — а я хочу проститися з тобою, Сину Сонця. Я вирушаю з Сяйвіром та його загоном. Спершу — до Сінду, тоді — на північ.
— Учителю! — вигукнув Карна, — ви не перетриваєте довгого шляху!
— Якщо я помру в дорозі, - сказав брагман, — аріяни спалять моє тіло, а попіл тоді розвіють над хвилями Данапрі. Пробач мені, Карно, все життя я боровся з нечестям кшатріїв, але нині бачу, що так і не переміг його. Ти — останній кшатрій, котрий дотримується законів чести, і ти приречений, арію, бо цю битву виграє той, хто потопче закони варни. Нехай я краще помру на шляху до своєї мрії, аніж побачу перемогу недостойних!
Наступного дня білі шатра зникли з табору. Карна оповів Дурьйодгані про дивну зустріч, та заклопотаний князь Гастінапуру лише рукою махнув:
— Нічого, опісля перемоги познайомимось поближче. Вони ще довго будуть гостювати у Джаяратги, бо нині в горах небезпечно, і тільки самогубець наважиться цієї пори переходити їх. Ну, не сумуй, Карно! Поб'ємо Пандавів — і рушай посланником до своїх аріянів! Тоді вже мені не буде кого боятись, і я звільню тебе від присяги!
Дурьйодгана був певен перемоги, бо зібрав військо більше, ніж у Пандавіві. Воєводою він усе-таки, під тиском князівської ради, призначив Бгішму, а замісником — Дрону. Але в усьому, що стосувалось розташування військ, він радився з Карною і тільки з Карною, ні словом не дорікнувши другу за його присягу не йти до бою. Дід Куру терпів це довго, але врешті вибухнув, коли Дурьйодгана попрохав приятеля про чергову пораду.
— Цей твій, о Дурьйодгано, улюбленець, — сказав він, не укриваючи зневаги, яка завжди шмагала гордість Карни, наче батіг, — низький і підлий хвалько Карна, що зве себе Сином Сонця, твій радник, та що там радник — твій керівник, онучку, та приятель, занісся занадто високо. Тут є і досвідченіші за того, хто не є ні атіратгою, ні навіть ратгіном! Він втратив і те, що давало йому хоч якусь перевагу — свою славнозвісну невразливість, і нині не годиться навіть на те, аби правити колісницею.
— Так і є, - підтримав Дрона старого воєводу, — він хвалиться перед кожною битвою, а як доходить до діла — не хоче боротись. Хоч час від часу він і виявляє шляхетність, але є дуже ледачим, і ратгін лише наполовину.
Карна кусав вуста і згадував як кривавив руки об лук Парашурами, як ходив до бою завжди першим, як згасав у нього на тілі панцир Сур'ї, і кров скрапувала на мармурові плити. Гнів розгорявся у серці воїна, і Карна боявся, що цей гнів задушить його.
«Сказати їм, що я — син Прітги, брат Арджуни? Вони не повірять… А повірять — буде ще гидкіше. Я ж залишусь тим самим Карною, не гіршим і не кращим, але мене шануватимуть і Дід, і Дрона! Боги, чому я не народився саком, у яких всі чоловіки — кшатрії?! А в аріянів чи є варни? Я забув спитати про це у Сяйвіра… Краще б вони їх не знали і жили як млеччхи…»
— Я терплю все це тільки задля Дурьйодгани, — сказав він вголос, — ви, пане Бгішмо, вважаєте мене боягузом, але самі є ворогом Кауравів, бо намагаєтесь нас пересварити перед битвою. Хоч шастри і говорять, що треба слухати старійшин, але не тоді, коли вони геть здитиніли. Ви винні в тому, що я дав необережну присягу, та я дотримаю її і вийду на бій лише опісля вашої загибелі!
Воїн встав і різко вийшов з шатра, де відбувалася нарада. Бгішма щось гнівно забурмотів йому вслід, та Карна вже нічого не чув. Він стояв, відчуваючи лицем вологий вітер, що віяв від П'яти Озер, і стискав пальцями дерев'яного птаха.
«Щастя… Щастя на білих крилах… Для когось щастя — зайвина тепла, для когось — прохолодний вітер… Де ти, щастя, яке призначалось хлопчикові на ім'я Вріша?»
— Щастя воїна на лезі меча, — сказав він вголос, трохи заспокоївшись, — і менше з тим…
Аби пришвидшити розв'язку, Дурьйодгана відправив до табору Пандавів сина князя Шакуні, Улуку, з образливим посланням, яке сам і склав.,
«День битви близький! — говорилось у тому листі, - час уже, Юдгіштгіро, скинути личину, якою ти прикривався все життя. Нехай же усі побачать твою зажерливість та жадобу влади, бо ти завжди говорив одне, а робив інше. Я, принаймні, хоч не вдаю з себе втілення Дгарми. Тож хоч раз у житті будь кшатрієм і порадь те саме своїм братам, з якими цілий рік прислужував князю Віраті, наче жалюгідний шудра.»