![Син сонця [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/2/9/sin-soncya-uk-download.jpg)
Син сонця [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Син сонця [uk]». Краткое содержание книги:
Велет не мав собі рівних у пішому бою, але лучником був поганеньким, бо мистецтво ратгіна вимагає швидше вправності, аніж сили. Однак, Бгімасена мав на колісниці запас дротиків та списів, якими і користувався з великою вправністю. Карна, котрий якраз відбивав натиск піших ратників прикриття, з жахом побачив, як мчить полем некерована колісниця його доброго приятеля Вікарни. Вікарна колись, бувши ще зеленим молодиком, врятував життя князя Ангу, і Вайкартана живив до цього сина Дгрітараштри якнайщиріші теплі почуття. Нині княжич Куру бився з Бгімасеною, і той здолав його.
— Туди, Чатьякі! — гукнув Карна, вказуючи на повіз Вікарни, що поволі зупинявся, бо коні втрачали сили від численних поранень.
Сута розвернув колісницю, і погнав коней у тому напрямі. Вайкартана побачив, що Вікарна лежить на дні свого повозу, а з грудей йому стримить довгий спис. Зброя, пущена зі страшною силою, прохромила княжича наскрізь. Карна схилився над другом, розуміючи уже, що той не потребуватиме допомоги.
— Зупини Бгімасену, — вишептав ледь чутно Вікарна, — прощавай, Сину Сонця… Я вже не побачу світанку… О, великий Сур'я… Зорею вранішньою ти… осяяв… світ…
Карна ще з хвилину дивився в обличчя друга, на скривавлених вустах якого завмерли слова молитви, пригадав присягу, яку дав кровній матері, зціпив зуби у безсилій люті і наказав Чатьякі гнати коней навперейми Бгімасені.
Він перетяв шлях колісниці брата і влучними пострілами вивів з ладу упряж. Остання стріла князя Ангу пронизала Бгімасені правицю, якою той метав свої списи, і велет, завивши з болю, вихопив страшну свою булаву. Та нова стріла Карни вирвала з його рук і цю зброю. Бгімасена змушений був рятуватись на колісниці брата Накули, а проти Карни став другий близнюк, Сагадева. Князь Ангу, котрий тільки що задля присяги не добив вбивцю друга, розлютився вкрай і почав метати стріли з " Віджаї» з усією швидкістю, на яку тільки був здатен. Ось упав мертвим сута Сагадеви, ось стріли розтяли упряж, і молодший Пандав зіскочив з застиглої колісниці з мечем напереваги. Карна стріляв і стріляв, не вбиваючи, навіть не ранячи, але Сагадева впустив меча, в який ударила стріла, загубив щита і, в дикій люті, зрозумівши, що з нього знущаються, пішов назустріч Карні, розмахуючи уламком колеса.
Але і цю, останню зброю вибила у нього з рук важка стріла, і Сагадева застиг на місці, а четвірка князя Ангу неслася просто на нього і зупинилася неподалік від беззахисного воїна.
Карна усміхнувся, роздивляючись перемазане кров'ю лице сина Панду та Мадрі. Страх був на тому обличчі, і декілька хвилин князь Ангу насолоджувався ганьбою недруга.
— Задля вас, пані Прітго…, - пробурмотів врешті Карна. Сагадева ж дивився на націлену в нього стрілу і чекав… Чекав…
Карна прибрав стрілу з тятиви, звелів Чатьякі під'їхати ближче, і ляснув зведеного брата луком по плечі.
- Іди, — мовив, — сину Мадрі, але наступного разу шукай супротивника собі по силі. Сагадева, аж сірий від безсилої люті, провів ненависним поглядом колісницю
Карни, що прокотилася повз нього, і кинувся бігти до своїх.
А сонце вже торкнулось обрію, і настали сутінки, та бій все не припинявся. Тепер на ратгінів Карни рушили воїни на слонах, і оскаженілі тварини чавили все довкола, а сполохані коні не слухалися візничих, і багато воїнів загинуло в тій сутичці. За керманича ворожого загону був молодий велет, воїн ще вищий за Бгімасену. У воїна було плескате вилицювате лице млеччха, і Карна зрозумів хто це. Оповідали, ніби Бгімасена ще за тих часів, коли Пандави змушені були ховатись від Дурьйодгани опісля Варанаватської пожежі, блукав десь у горах і потоваришував з якимсь дикунським плем'ям. Син Панду переміг у поєдинку їхнього ватажка і одружився з сестрою переможеного, Гідімбою. Потвора на слоні якраз і була сином Бгімасени та горянки Гідімби й звалася Гхатоткачею. Воїн сам, без погонича, керував слоном, і отруєні його дротики сіяли смерть серед ратгінів князя Ангу.
Карна перепинив шлях оскаженілому слону Гхатоткачі і відволік увагу велета на себе. Та стріли Вайкартани не робили шкоди закутому у панцир здоровилу, а Гхатоткача метав і метав дротики, і ось уже впустив віжки поранений Чатьякі, і четвірка понеслась просто під ноги слонам. Карна не зумів зупинити переляканих коней і вистрибнув, ухопивши в обійми молодого суту. Переконавшись, що має цілі руки й ноги, Карна над силу підвівся і загледів неподалік візничого, що мав справну колісницю, але зостався без ратгіна і явно не знав що й діяти.
— Давай-но сюди, хлопче! — гукнув Карна, і переляканий сута прибадьорився, пізнавши Сина Сонця.