Син сонця [uk]

— О, Карно! — знову озвалась Кунтідеві, - я знаю, тобі важко до цього звикнути. Але ти, воїне, найгідніший серед моїх синів і швидко звикнеш до того, що ти — син Прітги, наділений владою. Ніхто більше не назве тебе сином сути, а серед своїх братів ти сяятимеш, наче сам Брагма в оточенні Вед. Допоможи нам відновити справедливість, сину Сур'ї, і твоє ім'я будуть благословляти нащадки!

Жінка глянула на застигле лице Карни і загнулась. Очі воїна були схожі на води легендарного Данапрі. Сині і холодні, вони випромінювали таку неприкриту зневагу, що Прітга мимоволі відсахнулась.

— Ви, кшатрійко, — заговорив Карна поволі, - покинули мене безпомічним дитям, бо злякалися втратити нареченого та майбутню владу. Цей ваш гріх погубив мою долю, успіхи і славу. Через вас я втратив варну, я, природжений воїн! Навіть ворог не міг зробити мені більше зла!

Він ступив до переляканої жінки і спитав різко:

— Коли ви дізнались? Хто сказав вам? Ваш родич Джанардана?

— Ні, - ледь чутно озвалась Кунтідеві, - я знала… Давно знала… Як ти живеш,

сину, як б'єшся, як борешся з моїми дітьми. На отих змаганнях, коли ти

переміг Арджуну, я пізнала тебе по прикрасам, які сама поклала тобі до кошика….

— Двадцять літ?! — перепитав Карна, — то двадцять літ тому ви дізнались, що я ваш син?! Чому ж не прийшли до мене тоді, як і належить матері? Чому не покликали мене до того, як я присягнув Дурьйодгані? А нині ви бажаєте собі вигоди, а мені ганьби! Люди подумають, що я зрадив присязі, бо злякався Арджуни Непереможного!

— Сину, — сказала жінка, — але ж голос крови хіба не говорить тобі на чий бік стати? І хіба не соромно тобі прислужувати ницому Дурьйодгані?

— Хай Дурьйодгана і ворогує з іншими, але мені завжди був другом, і то вірним, — озвався Карна становчо, — я — його єдина надія, і я маю відплатити добром за добро, навіть наражаючи життя! Є нестійкі духом люди, ясна пані, що користуються усіма благами, а, коли приходить час розплати, забувають про добро, і гублять свого доброчинця. Я ж, княгине, не є таким, і я буду битись за Дурьйодгану з вашими синами, покладаючись на силу свою та вояцьке вміння. Це є щирою правдою, бо я, хоч і ваш син по крови, але жодного разу в житті не вимовив слова лжі!

Кунтідеві затулила лице покривалом. Карна спитав стиха:

— Я зробив вам боляче?

— У мене болить душа, — прошепотіла Прітга, — що я наробила? Що?

— Минулого не повернеш, ясна пані, - озвався Карна вже м'якше, — де ви залишили слуг і ноші? Я поможу вам.

Він подав жінці руку, і вони пішли берегом. Незвичні до ходіння ноги Кунтідеві стомилися, і вона ледве дріботіла, спираючись на синову руку. Врешті, воїн зупинився, взяв її в обійми і поніс на руках легко, мов дитину.

«Ну, ось, тобі уже її жаль… Що ти робиш, Карно?!

Та голос розуму затопила печаль, і Карна спитав тихо: