![Син сонця [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/2/9/sin-soncya-uk-download.jpg)
Син сонця [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Син сонця [uk]». Краткое содержание книги:
— Чи приймете ви мене як рівного, князю Юдгіштгіро? — раптом озвався Юютсу. Син служниці мав збуджений вигляд і весь час поглядав на Темноликого, наче шукаючи в ньому опори.
— Звісно, — мовив ласкаво Юдгіштгіра, — ми приймаємо тебе, о воїне! Твої брати самі прирекли себе на смерть, але ти вибрав вірний шлях.
— Шлях зрадника! — прогримів голос Карни, — Юютсу, підле створіння, ти ніколи не був ні князем ні кшатрієм! Я, син сути, зневажаю тебе, бо ти вкрив ганьбою ім'я князя Дгрітараштри!
— Нехай іде, — озвався спокійно Дурьйодгана, — не всі ж, о Карно, мають твою душу.
Пандави відбули до свого війська разом з Крішною та Юютсу. Карна ще раз обійняв свого старшого сина і дав йому останнє напучення:
— Тримайся лави, не виривайся наперед, як то роблять новачки. Бережи себе, синку!
Рама кивнув головою:
— Все буде гаразд, батьку! Я не осоромлю вас!
І битва розпочалася.
Кілька днів поспіль стиналися в герці війська Пандавів та Кауравів, та все не видно було, до кого милостива доля. Лише ніч зупиняла битву, даючи спочинок потомленим воїнам, і багато хто з них уже знайшов спочинок вічний. Рама пережив свою першу сутичку, пережив і другу, і третю, а нині пишався легкою раною, наче відзнакою. Багато воїнів звершили у ті дні чини геройські, а Карна Вайкартана не виходив зі свого шатра, проклинаючи стиха свої необачні слова та негнучку натуру.
Якогось дня Арджуна повів на прорив свою сотню ратгінів, і подалося назад військо Дурьйодгани під натиском Непереможного. Гнівно сказав тоді до Бгішми князь Гастінапуру, що це він, Дід Куру, винен у всьому: " Нема з нами Карни, і нема кому спинити шаленого Пандава!» І розгніваний Бгішма, згуртувавши ратгінів, змусив відступити свого улюбленця. А наступного дня Бгішма загинув…
Карна того вечора сидів у шатрі, прислухаючись до гомону бою. Того дня троє його синів билися не на життя а на смерть. У битву пішла одна з резервних сотень, в якій були Сушена з Врішасеною, а старший, Рама, прикривав у бою самого Дурьйодгану. Діти його наражали життя, і у Карни розривалося серце від вимушеної бездіяльности.
Гуркіт бойової колісниці змусив Карну підхопитись. Це мали бути якісь вісти з поля битви. Вже наближалась ніч, а до вирішального моменту було ще дуже далеко. До шатра Карни увірвався Ашватггаман, весь покритий пилюкою і кров'ю.
— Карно, — сказав він, — завтра можеш виходити в поле…
— Загинув Дід Куру, — вимовив Карна поволі, - що ж за великий воїн здолав сина Ґанги?
— Великий воїн? — озвався Ашватггаман з гіркою насмішкою, — ні, Бгішма загинув не в чеснім поєдинку…
— Як-то? — спитав Карна розгублено.
— Я, — мовив Ашваттгаман, — вірив у шляхетність Пандавів, але нині бачу, що вони дійсно однієї крови з твоїм Дурьйодганою. Знаєш, кого вони поставили проти Бгішми? Шікгандіна!
Карна тільки охнув. Усі у Гастінапурі чули про цього княжича Панчалів, рідного брата Драупаді. Шікгандін, бувши, ніде правди діти, хоробрим воїном, у житті особистому поводився як жінка, обожнював носити жіноче вбрання і кохався лише з чоловіками. Говорили навіть, що він і народився дівчинкою, але Боги змінили йому стать. Бгішма разів з сотню привселюдно присягався, що, аби доля звела його, князя Бгішму у битві з Шікгандіном, то його одразу б знудило, і ні в якому разі він, Бгішма, не став би зхрещувати зброю " з цією бабою».
— Він і не став з ним битись, — оповідав Ашваттгаман, — тільки відмахувався як від набридливої мухи. І тоді Пандави розстріляли старого з-за спини Шікгандіна. Як мішень.
- І Арджуна був там?! — вирвалося у Карни.
— Старий і зійшов кров'ю від його стріл. Віриш, Вайкартано, коли Бгішма нарешті упав, то тіло його не торкнулось землі, настільки густо було втикане тими стрілами.
— Ложе воїна — ложе зі стріл! — простогнав Карна, — о, я нещасний себелюбець, чому, ну чому я не пішов до бою…
— Минулого не повернеш, — зітхнув Ашваттгаман, — ти ніколи не порушуєш присяги, Карно, всі це знають, і ніхто тебе не засуджує. Але… Старий тяжко вмирав. Коли він упав, бій довкола припинився. Я кинувся до нього, підійшов і Арджуна. Пхальгуна плакав, я сам це бачив. А Бгішма говорить йому: " Від твоїх стріл я помираю, то дай же мені води, онучку…» Він пробачив йому, розумієш? І Шікгандіна, і власну загибель…
- ї Шікгандіна теж…, - понуро мовив Карна, — але ж яка підлість… А втім, Арджуні пробачать навіть це… Та Пандавам не прийшло б таке самим до голови! Крішна… Крішна… Я бачу в цьому руку Темноликого!
— Може ти й правий, — сказав Ашваттгаман задумливо, — Дурьйодгана збирає воєвод. Підеш?.