Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]

Він відчув рух збоку та позаду. Ще мить, і його люди кинуться вперед.

— Рота! — рикнув він так, що притулена до плеча чоловіка жінка підстрибнула. — Струнко!!!

Не дивився на них, але відчув вагання, невпевненість, перший крок до бунту.

— Рота! До салюту! Готуйсь!

Шеренга вирівнялася, напружилася.

— Рота! Рівняння наліво! Салют!

Він ударив правицею в груди й відшукав очима хлопця. Хотів дивитися йому в очі, хотів… вибачитися, але кривава каша, в яку перетворилося обличчя в’язня, взагалі не нагадувала нічого людського.

І все ж хлопець мав його почути. Раптом диким ривком він звільнився з лаписьк Навера й встав майже прямо. Його права долоня, затиснувшись у кулак, торкнулася скривавленого плаща.

Він салютував. Є речі, які ламають навіть найтвердіших із солдатів.

Наступної миті почувся скрегіт витягнутого клинка, і хлопець зігнувся навпіл, із ножем, встромленим у бебехи. Крикнув коротко, страшно й поволі опустився на коліна, зісковзуючи з клинка. Навер Та’Клав із викликом повів поглядом по залі й неспішним театральним рухом витер зброю об сорочку в’язня. Нахилився й сплюнув на вигаптувані спереду дві шістки, а потім одним рухом зірвав із хлопця плащ і легковажно закинув його собі на плече.

— У мого коня буде непогана попона на зимову ніч, — він випростався зі штучною посмішкою, дивлячись на лейтенанта. — Здається, він думав, що є солдатом. А я ж просив лише…

Його перервав звук відсунутого стільця.

— Навер Та’Клав, — голос тахґа нісся по залу, хоча володар, здавалося, просто шепотів. — Ти витягнув зброю в моїй присутності без жодного на те приводу. Забереш своїх людей та залишиш замок ще до сходу сонця. Не візьмете із собою нічого, крім того, що ви принесли, і повернетеся сюди не раніше, ніж за рік, незважаючи на те, яка доля спіткає вас у дорозі. Під загрозою смерті. Негайно.

Молодий бандит виконав насмішкуватий уклін до тахґа.

— Авжеж, дядьку. Я й так уже збирався від’їжджати. За три дні в Ґавен’ле має відбутися щорічний ярмарок, будуть учти, танці, розваги. Буде веселіше, ніж тут, де трохи крові на плащі викликає в декого млості, — цього разу він скривився в паскудній, жорстокій посмішці. — Сподіваюся, що декого з вас я ще колись зустріну… У горах.

Він рушив до виходу, тягнучи плащ підлогою й не зводячи погляду із солдатів. Прибічні рушили слідом. Вийшли в абсолютній тиші. Жрець за своєю звичкою кудись зник.

Кеннет підійшов до хлопця першим. За ним — решта роти. Відразу було видно, що рана — смертельна. Клинок увійшов нижче пупка й розпоров живіт майже до сонячного сплетіння. Лейтенант встав навколішки. «Боги, — подумав, — вибачте мені, я навіть не пам’ятаю, як там його звали».