![Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/0/6/opovistki-z-meekhanskogo-prikordonnya-pivnich-pivden-uk-download.jpg)
Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]
- Автор: Вегнер Роберт М.
- Серия: Оповістки з Меекханського прикордоння #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Рідна Мова
- ISBN: 978-966-917-387-4
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]». Краткое содержание книги:
Жрець дивився йому в очі й усміхався. Навер продовжив:
— Ну ж бо, хлопче. Я — твій приятель і справді хочу тобі допомогти. Просто покажи мені, що це звичайна ганчірка, яку ти вдягнув, щоб врятуватися від холоду. Не бійся, ти отримаєш новий плащ, кращий і тепліший. Просто зніми цей, наплюй і насікай на нього, щоб я знав, що ти не шпигун.
В’язень шарпнувся, плаксиво скривився. Мовчав. Нарешті легенько похитав головою.
Удар прозвучав так, наче хтось кинув шматок м’яса на дошку. Цього разу бандит завдав його відкритою долонею — болісно та презирливо.
— Я не стану чекати до ранку! — гарикнув він. — Доведи мені, що ти не шпигун, або помреш. Давай! Пустіть його.
Прибічні відступили, хлопець захитався, на мить здалося, що він упаде. Кеннет зробив крок уперед.
— Лейтенанте… — шепіт — ні, шипіння — графині було різким, як клинок, що втикається в потилицю.
Він знав, про що йдеться: про палаючий кордон, про знищені міста, зрівняні із землею села, про кров, трупи, сльози. Йшлося про це. Якщо дадуть себе спровокувати, якщо витягнуть зброю, бандити Навера увірвуться до зали, й почнеться різанина. Перемовини будуть безповоротно зірвані. Може, сам тахґ заплатить за це життям, а його племінник усядеться на трон. А потім культ Сетрена-Бика придушить усіх залізним кулаком і поведе на схід. Саме тому жрець не спускав з нього погляду. Тут ішлося про дещо більше, ніж про долю однієї кампанії. Але все одно легше від цього не було.
Він перевів погляд на своїх солдатів. Ті стояли трохи в глибині зали, навколо них було пусто. Майже чотири десятки вартівників у неповному обладунку, бліді обличчя, стиснуті кулаки, долоні на руків’ях мечів, шабель і сокир. І погляди, які кидали на нього: гнівні, в очікуванні наказу. За крок до того, щоб наказ порушити.
Він рушив униз, по сходах, в їхній бік. Коли зробив перший крок, обличчя жерця запроменілося радістю, а рот відкрився для крику. Графиня зірвалася на ноги, перекинувши стілець. Він це проігнорував. Минув здивованого Навера і, не оглядаючись на хлопця, підійшов до солдатів. Зайняв своє місце попереду, в першій десятці.
— Пане лейтенанте… — вартівник праворуч навіть оком не кліпнув, але голос мав такий, наче хтось стискав йому пальці на горлянці. — Що робимо?
— Стоїмо, Варве. Наказ посольства.
— Але…
— Стоїмо, — вицідив він крізь зуби. — Ані руш.
Новий удар відкинув бранця назад. Навер підійшов і схопив його за волосся, не дозволяючи впасти, опустив його голову вниз і потужним ударом коліна в обличчя послав на підлогу. Кров бризнула з носа та рота в’язня, плямуючи посірілу білість плаща. Хлопець крикнув, подавився схлипом. Копняк у сонячне сплетіння позбавив його дихання.
— У мене немає всієї ночі, смердюче. Я не хочу стояти тут і змушувати тебе сказати правду. Я повинен мати впевненість, — Навер трохи нахилився, наступаючи на зап’ясток лежачого.
У тиші, яка панувала в залі, виразно почувся хрускіт кості. — А ти не виказуєш мені пошани. Це недобре. Доведеться тебе навчити.
Він кивнув до одного з прибічних, і той відразу подав йому важкі бойові рукавички з кольчужної сітки, зміцнені на хребтах долоні та суглобах сталевими плитками. Немов загіпнотизований, хлопець дивився, як Навер надягає їх, запинає пасок, ворушить пальцями. В’язень на мить заплющив очі, а коли розплющив, його погляд уперше зупинився на солдатах, які стояли в рівних шеренгах. Він відкрив рота…
— Ні, — молодий бандит упіймав його за вбрання на грудях і одним рухом поставив на ноги. — Вони тобі не допоможуть. Вони тобі не друзі. Вони вважають тебе не солдатом, а дурником, якому з милосердя подарували старий плащ. Дивись на мене! Розумієш? Ти для них — ніхто! Скинь те шмаття, плюнь на нього, і я повірю, що ти просто дурень, який опинився в поганому місці.