Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]

Явен Одеренн виринув з-за дверей, біля нього йшов Навер. Паскудно усміхався, не припиняючи говорити.

— Де поділася мудрість нашого тахґа?! Де його славетна хитрість?! Чому він годує змій власною кров’ю, коли повинен розчавити їхні голови, перш ніж вони заповзуть у його дім?

Аерисс підвівся, і при погляді на нього посмішка зникла з обличчя жерця. Якби вони були в залі одні, Кеннет не поставив би на його життя й козячого лайна. Але — не були, тож за мить Одеренн продовжив. Уже тихіше.

— Цього шпигуна впіймали, коли він крутився біля мурів замку, тахґу. Упіймали в ту мить, коли він підкрадався під браму. Розкажи нам, навіщо Імперія направила послів, якщо за ними йдуть шпигуни? Запитай своїх гостей, скільки таких, як оцей, ще вештається неподалік і чи не супроводжує, бува, їх армія, яка одним ударом може стяти нашому королівству голову з плечей? Чи для Імперії смерть усієї родової старшини не стала б чудовим початком підкорення?

Гомін вибухнув знову. Лейтенанту здалося, що кожен кричав на кожного, а розмахування руками й погрожування кулаками були настільки ж важливими, як і звичайні слова. Дехто вже зривався з місць, тягнувся до горлянок сусідів. Якби не заборона мати зброю, підлога вже червоніла б від крові.

Аерисс набрав у груди повітря й гарикнув:

— Тиша!!!

Усі завмерли, дехто в досить дивних позах, похилені вперед, із піднесеними руками.

— Усі на місця!!!

Лавки заповнилися, але тиша, яка встановилася в залі, не віщувала нічого доброго. Тахґ перевів важкий погляд на жерця.

— Звідки ти взяв цього нещасного?

Замість Одеренна відповів Навер:

— Мої люди схопили його, коли він крутився під брамою… Не знаю, чи є там інші, — додав за мить.

— Звідки нам знати, що ти не дав по голові одному з посольських вартівників, що вийшов до вітру? — почулося десь із зали. Кілька осіб навіть захихотіли.

— Бо всі з Гірської Варти — тут, — Навер підняв долоню. — Хіба що їхній командир про когось забув.

Кеннет міг лише спостерігати, як у залу входять його солдати. «Як їх вводять» — було б точнішим описом. По двоє, по троє, їх упихали у двері; більшість — без панцирів, але всі зі зброєю та в плащах. Дві шістки, вишиті спереду цих плащів, виглядали як німе звинувачення. Їх вітали крижані погляди.

Лейтенант встав, притягуючи погляди всіх присутніх, і звернувся до вартівника, який стояв ближче за інших.

— Каве, як вас сюди звели?

— Сказали, що ви, пане лейтенанте, віддали такий наказ: вдягнути плащі, взяти зброю і прийти в залу. Той, хто приніс повідомлення, був одягнений як один із людей тахґа, — Вовк похмуро оглянув залу, з долонею на руків’ї меча.

Офіцер кивнув. У цьому не було їхньої вини, а він сам не передбачив такої можливості.

— Встати десятками!

Загін за кілька ударів серця утворив чотири ідеально рівні лінії. Незважаючи ні на що, вони були частиною армії Імперії.