Риб’яча кров
- Автор: Гаичек Иржи
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КОМОРА
- ISBN: 978-617-7286-18-8
- Переводчик: Ирина Забияка
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Риб’яча кров». Краткое содержание книги:
Дитячі згадки відтворюють історію, типову для сільських районів Чехословаччини у 80-х роках минулого століття: її родина і село — серед багатьох зруйнованих швидким поступом соціальних змін та індустріалізації. Ті крихітні світи зникли майже непомітно, але багатьом їхнім вихідцям не дає спокою відлуння старих історій, аж поки їх не докажуть до кінця.
Дотрушуюся назад на головну дорогу, повертаю праворуч і проїжджаю довкола електростанції. Схиляю голову й зіщулююся на сидінні, щоб через вікно побачити верхівку велетенських веж, саме чорно-біле покриття. Бачу вже будівлю й вказівники до інформаційного центру станції, а за мить — ліворуч на пагорбі костел. Прегарно відремонтований, чистий фасад аж світиться доокіл.
Тато дав мені завдання прибрати на могилі його прабабусі й прадідуся. Маю нові лампадки, цього разу й сірники, і сухі квіти. Трохи постояла й пішла вздовж стіни на інший бік цвинтаря з єдиним запитанням у голові. «Чи знайду на плиті спільного гробу це ім’я? А якщо ні? Чи може це означати, що він живий. Чи вже помер, але похований в іншому місці». У голові мені крутилося безліч можливостей, але я вже стою перед дошкою, де, під іменами ЯКУБ і ЯРОСЛАВ, дописано також ЙОЗЕФ БЕРТАК, 1912—1998. «Він пережив їх, усіх цих дурнів», — кажу собі, і якщо хтось зараз за мною стежить, то бачить дурнувату жінку на цвинтарі, що дивиться на могилу зі зловтішною посмішкою від вуха до вуха.
Вечір удома з татом. Уся квартира вичищена, лекція про інтернет відбулася. Я розливаю у дві склянки одне пляшкове пиво. Він стверджує, що йому можна, знеболювальні ліки вже не приймає.
— Під час прибирання я знайшла коробку від взуття, у шафі під пальтами. Я зазирнула до неї, там мої листи.
— Справді?
Видно, що я дещо вивела його з рівноваги. Робить вигляд, ніби не знає, але в тій коробці лежить і останній лист, який посилала з Голландії влітку цього року. Листи й листівки акуратно складені в хронологічному порядку.
— Вони там геть усі, знаєш?
— Хтозна, — бубонить він.
Але я знаю, що він знає.
Сидимо над коробкою, беру конверти один по одному, тут є і листівки. Дивлюся лише на поштові марки. А ще — на штамп і дату.
— Я вже й не пам’ятаю, де саме була.
Листів із Лондона всього кілька. Один із Нової Зеландії. Показую батькові листівку з Австралії. Морський пляж, засмагла дівчина з дошкою для серфінгу під рукою.
— Здається, в Австралії я тільки й займалася серфінгом і засмагала на пляжі. А я ж там переважно гарувала на фермі.
— Того разу ти писала, що, мабуть, там і залишишся. Мене це дещо налякало, така відстань…
— Це фермер тоді мене переконував, щоб я в них залишалася. Я була найкращою серед тих, хто стриг овець у тому районі. Навіть виграла там у змаганні зі стрижки овець на швидкість.
— Ти ж походиш зі старого сільського роду!
На одній листівці — марка з Мексики. Я рахую листи з Аргентини, загалом послала їх вісім. Ще дві листівки — із Сан-Франциско.
— Там я працювала в ресторані, нелегально. Трохи боялася, бо ж власник щоразу виганяв мене надвір, аби припрошувала відвідувачів.
Стос листів із Канади. Потім Індія.
— Ось тут, на Гоа, я деякий час заробляла на оренді велосипедів і скутерів.
Потім листівки з Європи. Іспанія, Сицилія. Певний час працювала там на якусь турфірму.
— Я була й у містечку Корлеоне, знаєш тату? «Хрещений батько». Той роман про мафіозі…
Дісталася й до свіжих листів із Голландії. Передостанній конверт пам’ятала за літерами. Його підписував Фредерік, і я посилала, окрім листа, ще й світлину. Знайшла її сьогодні в спальні, коли витирала там пил, вона лежить біля спільної з мамою світлиною в рамці.
Допиваємо пиво зі склянок, уже за десяту, і тато запитує: