Цілодобова книгарня містера Пенумбри

Теленькає дзвоник, і я різко задираю голову, відриваючи очі від нескінченних потоків тексту. Година пізня, і я очікую побачити на порозі котрогось члена товариства, натомість бачу Мета Міттелбренда, який затягує до книгарні чорний пластиковий ящик. Він величезний, більший за самого Мета, і ніяк не хоче протиснутись у двері.

— Що ти тут робиш? — питаю я, допомагаючи йому затягувати ящик. Його поверхня жорстка й вибоїста, з важкими металевими защібками.

— У мене місія, — важко переводить подих Мет. — Це твоя остання зміна, правда?

Я багато скаржився йому на байдужість Пенумбри.

— Можливо, — відказую я. — Мабуть. Що це ти приволік?

Він опускає ящик на підлогу, відстібає металеві защібки (вони загрозливо клацають) і підіймає кришку. Усередині на перині із сірого пінопласту лежить устаткування для фотозйомки: великі лампи з міцними захисними решітками, товсті збірні алюмінієві підпори та скручені широкими кільцями яскраво-помаранчеві кабелі.

— Ми маємо задокументувати це місце, — каже Мет. Уперши руки в боки, він окидає книгарню оцінним поглядом. — Це потрібно зафіксувати.

— Тобто? Ти маєш на увазі фотозйомку?

Мет хитає головою.

— Ні, тоді це буде вибіркова фіксація. Ненавиджу вибіркову фіксацію. А ми сфотографуємо кожнісіньку поверхню з усіх ракурсів у яскравому й чіткому освітленні. — Він зупиняється. — Щоб можна було все відтворити.

Я здивовано розкриваю рота.

Він продовжує:

— Я створював фотореконструкції замків і маєтків. Ця книгарня зовсім крихітна. Знадобиться всього три-чотири тисячі знімків.

Метова затія нереальна, божевільна й заледве чи здійсненна. Іншими словами: якраз пасує до нашої химерної книгарні.

— Ну а де фотокамера? — питаю я.

Ніби тільки й чекаючи на цей момент, дзвоник знову теленькає, і всередину вривається Ніл Шах із гігантською фотокамерою Nikon на шиї та пляшками яскраво-зеленого капустяного фрешу в кожній руці.

— Прихопив трохи поживного, — каже він, підіймаючи пляшки.

— Ви двоє будете моїми асистентами, — заявляє Мет. Тицяє ногою в чорний ящик. — Пора встановлювати обладнання.

Книгарня аж тріскоче від духоти і яскравого світла. Метові лампи з’єднані в гірлянду й підключені до єдиної розетки позаду мого столу. Я майже певен, що від них перегорить запобіжник чи й навіть замкне у вуличному трансформаторі. Неонова вивіска біля входу в «Дупці» нині під загрозою.

Мет видряпався на одну з драбин. Він послуговується нею як операторським краном, і Ніл повільно посуває його вздовж стелажів. Мет незворушно тримає фотокамеру на рівні очей і за кожним широким розміреним кроком Ніла робить знімок. Фотокамера сама вмикає лампи, розміщені в кутках і позаду мого столу, і вони дружно спалахують перед кожнісіньким знімком.