Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «ВІДРОДЖЕННЯ»
- ISBN: 966-538-174-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти». Краткое содержание книги:
У первісному варіянті ці твори не перевидавалися. Книжка адресована всім шанувальникам українського красного письменства.
Татусь оповідав (аж дивно, чому то тепер на станції так часто згадують про те, що колись випадково розповів тато чи мама?), що один його товариш застрелився від сорому, коли брат вдарив його в лице при якійсь жінці, — Дарка підозріває, що, річ ясна, він у цій жінці кохався.
„То був „гоноровий" хлоп", — похвалив його безумний вчинок тато.
Та хто на станції не може спізнитись до школи. Пані буде так довго крякати, що час утікає, так довго буде тобі ступати по п'ятах, що для святого спокою вилетиш з хати, мов камінь із пращі.
Дарка, хоч як вона бажала собі цього, таки не запізнилася до школи. Здалека побачила Стефу Сидір, оперту до одвірка четвертої класи.
— Я маю тобі щось сказати, Попович, — і відділила Дарку від Лідки.
Дарці мов би хтось поклав на плече дуже важку руку. І те офіційне „Попович", те причікування і ця серйозна міна не ворожили нічого доброго.
Сидір відводить Дарку на сам кінець коридора.
— Чи ти знаєш, що ми (хто „ми"? — питає себе Дарка) рішили бойкотувати Підгірську? Це твоя найближча подруга… Я не знаю… бачиш… але я радила б тобі піти за класою… бо інакше це може погано для тебе вийти…
Дарка, задивлена в Стефу, думає про щось зовсім інше: „Ти… ти… будь моєю найближчою подругою… Ти… я більше нікого не хочу…"
Але Стефа чекає діловито на відповідь.
— Чому? Чому не бойкотуєте Кентнер, що плювала на неї? Я знаю Ориську… вона направду не думала зле… вона тільки дурна з тим своїм Мігалаке… чого ви збираєтеся її так карати?
Стефа схрещує свої пальці:
— Боже, як ти нічого не розумієш… Чи ти не розумієш, що якби вона була таке зробила на годині Мірчука, Порхавки, Спілого чи навіть Міґуліва, то ми тільки сміялися би з дурної кози? Але так, хіба ж ти не розумієш, в яку біду впхала вона цим своїм виступом цілу класу? Ти хіба не знаєш Мігалаке! Та ж він тепер дихати не дасть тобі й Оріховській! Якби це зробила німка, то чорт бери… але українка — це щось нечуване! І це в нашій гімназії.
Стефа така обурена Орисьчиною поведінкою, що її гарні пальці тріскотять у суглобах, мов би хтось ламав білі палочки.
Дарка застукана Стефиним обуренням. Вона напружує свою думку, щоб збагнути суть цілої справи. Стефа, вся обурена, каже їй зробити, як усі. А Дарка не може (її п'ятнадцять років занадто підзорливі, занадто недовірливі, занадто самопевні) обурюватися злом, коли вона сама, вона сама, не визнала це за зло, не відчула до глибини душі. Ясно, що це негарно виломлюватися з-під товариської солідарности, безперечно, що такий вчинок заслуговує на кару, але… але, як їх зрозуміти, буцім то якби Ориська таке саме зробила на годині хоч би Мірчука, то тоді такий прогріх був би тільки смішний. Гріх — і смішний! П'ятнадцятилітня Дарчина душа живе в домику з простих ліній і не розуміє, як то гріх може мати два обличчя. Може бути тільки одна правда, тільки одна мірка на цю правду, як одна тільки справедливість на землі!
Стефа бере її за плечі:
— Ти не розумієш, що так, як вчинила Підгірська, не повинна зробити ні одна українка? Не розумієш, що це ганьба для всіх учениць-українок?
Ах! І заки її думка, незвична до широких доріг, може зважити тягар провини Ориськи супроти учениць-українок на цілому світі чи тільки у самих Чернівцях, перед її очима стає у повному світлі власна кривда, якої вона зазнала від Мігалаке. О, тепер вона вже все розуміє! Аж тепер розуміє, як непростимо провинилася Ориська, підлабузнюючись такому, такому „постолакові", такому… Мігалаке!!
— Нічого мені і не кажи… Я так, як усі…
Стефа дивиться на мить їй у вічі:
— Я хотіла б з тобою колись серйозніше поговорити про деякі справи… Тепер іди до класи і вважай!
Дарка не встигає запитатися, коли і про що хоче побалакати з нею Стефа, бо ця штовхає її до класи. Дарка миттю зміркувала, що гамір класи пливе собі безжурною річкою, оминаючи Ориську, мов острівець. Усі, якби дістали раптом більма на очі, не бачать, що в бічній лавці сидить ще вчора їх мила (гарних всі люблять!) товаришка Орися Підгірська.
Ориська сидить на своєму місці рівно, складно, мов порцелянова лялечка. Дарка сідає на своє місце між Оріховську й Ориську. Нічого не хоче, тільки, щоб тепер задзвонили на годину. Та ба! Шкільний дзвінок тільки тоді вміє спішитись, коли треба під час перерви математичну задачу відписати.