Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти

— Я була з „кимось" з нашого села, — зухвало цідить слова Дарка.

— Що значить з „кимось", панно Дарусю? — Я хочу знати: з ким і де?

Лідка перелистовує якусь книжку, але Дарка добре бачить, з якою притаєною цікавістю слідкує вона за її словами. „Що за фальш"! — думає.

Та цього досить, щоб зразу стати у простій поставі, зухвало, самопевно, аж до нахабства:

— Яка комусь справа до того, з ким я була? Я напишу про це мамці… знають його.

Одним махом скидає з себе опікунчу руку пані й, визволена, зловтішно усміхнена, сідає собі навпроти на отоману. „Овва, можуть тепер її і на двір викинути!" Панині лиця бліді, мов з тіста, наливаються вмить червонилом:

— Дуже гарне свідоцтво даєте про себе, панно Дарусю! — говорить пані і виходить з кімнати, затріснувши за собою двері.

Дарці враз стає прикро: не повинна була так скипіти. І що тепер буде? У пані вона не буде просити пробачення, хоч би її за те і з хати прогнали. Таку вже має вдачу, чи ж це її вина? Скорше, це вина матері, що її такою народила. Ні, пробачення вона просити перша не буде, але як пані заговорить, хоч би одне слово, то буде вже чемна і привітлива. Це повинно вистачити. З рідною мамухою починалися від цього всякі „перепросини". Та ось пані повертається з кухні з листом у руці і кладе його перед Дарку:

— Листонош ще зранку приніс…

Дарка бере лист до рук, але не може його відчинити, бо пальці відскакують від нього, мов від кларнета: лист заадресований батьковим письмом. Досі завжди писала мама. Навіть коли тато дописував щось в листі, то адрес був завжди мамин. Що ж тепер сталося? Боже, що сталося там, дома? Врешті якось відчинила конверт, і випав з нього лист. Такий малюсінький, як візитний білет. Дарка прижмурила очі, аж кров затанцювала на її обличчі.

— Що сталося! Хтось, може, дома хворий? — кинулась пані.

— Дарко! Дарко! Що сталося? — гукала над вухом Лідка і кинулася до листа. Дарка мусіла признатись, бо й так були б видерли лист з рук і самі прочитали.

— Я мушу мерщій додому їхати…

— Але чого? Чого?

— Бо мені народилася маленька сестричка.

— І татко пише, щоб ви зараз приїхали? — ніби дивується пані.

— Татко цього не пише виразно, але я ж мушу побачити, яка вона, сестричка. Хоч це мав бути хлопчик…

Тоді пані, може, навіть із заздрости, що їй не народилася маленька дівчинка, сказала щось зовсім недотепне.

— Нема на що ще дивитися! Як приїдете додому на Різдво, то буде вже сміятися до вас.

— А я таки сьогодні поїду! Може, для „когось" нема на що дивитися, а мені цікаво, яка моя сестричка на вигляд!

Цього пані було вже забагато, і вона гримнула гостро:

— Не говоріть дурниць! А втім, поїзд гроші коштує, звідки їх візьмете? Я не маю, щоб вам позичити.

І хоч Дарка знала вже, що не поїде, вона ще стояла на своєму. Таку вже якусь цап'ячу вдачу має.