Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
Коли до галявини ще лишалося трохи пройти, хлопчик зупинився, бо побачив праворуч якийсь кам'яний стовп. Наче дороговказ. І Джейк зійшов із стежки, аби прочитати, що там написано. Вирізьблені літери вже майже стерлися від негоди, і він, скільки не намагався, так і не зміг розібрати напис. Врешті–решт Джейк заплющив очі (ще ніколи він не робив цього уві сні) і провів пальцями по заглибинках, наче сліпий, що читає за абеткою Брайля. І в пітьмі за його повіками почали проступати літери, складаючись у речення, що запалахкотіло синім світлом:
У своєму ліжку Джейк підтягнув ноги ближче до грудей. Рука з ключем лежала під подушкою, і пальці стислися ще міцніше.
«Серединний світ, — подумав він, — ну звісно. Сент–Луїс, і Топіка, й Оз, і Всесвітній Ярмарок, і Чарлі Чух–Чух».
Він розплющив очі вві сні й почухрав далі. Галявина за дібровою була заасфальтована, старий асфальт подекуди розтріскався. Посередині було намальоване коло. Жовта фарба давно вицвіла. Джейк одразу зрозумів, що це баскетбольний майданчик, — ще навіть до того, як побачив на дальньому його кінці, біля штрафної лінії, хлопчика, який закидав у кошик старий запилюжений м'яч. Кошик без сітки приймав його кидок за кидком, і щоразу м'яч потрапляв у нього дуже точно, охайно. Сам кошик стирчав із якоїсь штуковини, що скидалася на кіоск у підземці, зачинений на ніч. Двері перетинали діагональні смуги жовтої й чорної фарби, що змінювали одна одну. З–за дверей (чи, може, з–під них) до Джейкових вух долинало постійне бурмотіння потужної машинерії. Цей звук чомусь непокоїв. Відлякував.
«Не наступай на роботів, — не повертаючи голови, сказав хлопчик, що кидав м'яча в кошик. — Хоч мені здається, що всі вони мертві, але на твоєму місці я б не випробовував долю».
Озирнувшись, Джейк побачив, що скрізь валяється купа потрощених металевих приладів. Один скидався на щура чи мишу, інший — на кажана. Мало не в нього під ногами лежало два іржавих шматки того, що колись було механічною змією.
«Ти — це я? — спитав Джейк, роблячи крок до хлопчика під кошиком. Але не встиг він озирнутися, як Джейк уже знав, що помилився. Хлопець був вищий на зріст і мав не менше тринадцяти років. Волосся в незнайомця, котрий повернувся до нього, було темніше, очі виявилися світло–карими. Джейк мав сині.
«А ти як гадаєш?» — спитав незнайомий хлопець і кинув м'яча Джейкові.
«Ні, авжеж, ні, — відповів Джейк таким тоном, наче вибачався. — Просто останні тижнів зо три мене буквально роздирало навпіл». — Він повів м'яч і зробив кидок у кошик із середини поля. М'яч описав високу дугу і впевнено впав у кільце. Джейк зрадів… але водночас зрозумів, що боїться, боїться того, що може сказати йому цей дивний хлопець.
«Та я знаю, — відповів хлопець. — Поковбасило тебе, правда ж? — На ньому були вицвілі смугасті шорти і жовта футболка з написом «У СЕРЕДИННОМУ СВІТІ НЕ НУДЬГУЮТЬ». На лоба хлопець начепив зелену бандану, щоб волосся не лізло в очі. — І стає тільки гірше, а краще не стає».
«Що це за місце? — спитав Джейк. — І хто ти такий?»
«Портал Ведмедя… і заразом Бруклін».
Це було безглуздо, але чомусь мало сенс. І Джейк сказав собі, що в сновидіннях інакше й не буває. Але відчуття було таке, наче це не сон.
«А те, хто я такий, взагалі не дуже–то й важливо, — сказав хлопчик і, не озираючись, кинув м'яч через плече. М'яч злетів у повітря і втрапив точно у кошик. — Я мушу тебе провести, от і все. Проведу тебе туди, куди тобі треба, і покажу те, що ти маєш побачити. Але ти будь обережний, бо я ж тебе не знаю. А незнайомці дратують Генрі. І коли він дратується, то може бути дуже злий. Ти такий маленький порівняно з ним».
«А хто це — Генрі?» — спитав Джейк.
«Це не важливо. Просто зроби так, щоб він тебе не помітив. Все, що від тебе вимагається, — триматися на віддалі… і йти слідом за нами. А потім, коли ми підемо…»
Хлопчик подивився на Джейка. В його погляді крізь жаль проступало ще одне почуття — страх. І тут Джейк зненацька зрозумів, що хлопчик почав танути — крізь його жовту футболку вже проглядали жовто–чорні смуги на будці.
«Як я тебе знайду?» — Думка про те, що хлопчик розтане повністю і не встигне все йому розповісти, пронизала Джейка вістрям жаху.
«Легко, — відповів хлопець. Його голос тепер мав дивне мелодійне відлуння. — Просто сідай на метро і їдь у Кооперативне містечко. Там мене і знайдеш».