Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
Але Машиніст Боб сказав, що він їздитиме тільки на Чарлі і на жодному іншому локомотиві. Без Чарлі він відмовляється працювати машиністом. «Я не зможу зрозуміти такий гарний новий дизельний локомотив, — сказав Машиніст Боб, — а він не зрозуміє мене. Ми не порозуміємося».
Тож йому дозволили чистити мотори в сент–луїському депо, і так Машиніст Боб став Чистильником Бобом. Іноді інші машиністи, які їздили на гарних нових локомотивах, брали його на кпини. «Подивіться на цього старого дурня! — сміялися вони. — Йому бракує клепки зрозуміти, що світ уже давно зрушив з місця!»
Часом, пізно вночі, Машиніст Боб ходив на запасні колії, де на іржавих рейках стояв Чарлі Чух–Чух. Ця самотня місцина стала йому домівкою. Колеса поросли бур'яном, ліхтар заіржавів і не світив. Машиніст Боб завжди намагався розговорити Чарлі, але Чарлі дедалі менш охоче відповідав. Часто–густо він узагалі не розмовляв.
І в одну з таких ночей Машиністові Бобу спало на думку щось жахливе.
— Чарлі, ти помираєш? — спитав він. Але Чарлі відповів своїм найтихішим і найхрипкішим голосом:
Джейк довго дивився на картинку, що ілюструвала цей ненадто–несподіваний поворот сюжету. Попри те, що малюнок був досить грубий, він усе одно передавав сльозливу сентиментальність історії. Чарлі виглядав старим, покоцаним і геть забутим. У Машиніста Боба був такий вигляд, наче він втратив останнього друга… хоча, за задумом автора, так воно й було. Джейк уявив, як гірко мають плакати у цьому місці всі американські діти. І йому подумалося, що такої туфти в казках і оповіданнях для дітей насправді дуже багато і від неї всі твої почуття наче кислотою обливає. Гензеля і Гретель зла мачуха залишає в лісі, маму Бембі вбиває мисливець, Старий Крикун помирає. Як легко завдати болю маленьким діткам, змусити їх плакати… В авторах наче прокидається якийсь садист… і ця Беріл Еванс, схоже, не виняток.
Але вигнання Чарлі на порослий бур'яном пустир — забутий Богом і людьми куток залізничного депо Серединносвітньої компанії в Сент–Луїсі — геть не розчулило Джейка. Дуже навіть навпаки. «Клас, — подумав він. — Туди йому й дорога. Він небезпечний. Нехай собі іржавіє там. І не треба довіряти його сльозам — кажуть, що крокодили теж плачуть».
Джейк швидко пробіг очима решту оповідання. Кінець, ясна річ, був щасливий. Та не могло лишатися й тіні сумніву в тому, що момент відчаю на запасній колії надовго врізався в дитячу пам'ять і залишався там значно довше за хепі–енд.
До Сент–Луїса, щоб перевірити, як там ідуть справи, навідався містер Мартін, президент Залізничної Компанії Серединного світу. Того ж дня він збирався проїхатися на «Берлінґтон–Зефірі» до Топіки, де його донечка (вона стала піаністкою) давала свій перший сольний концерт. Та тільки «Зефір» не зміг зрушити з місця. Виявилося, що в дизельному пальному вода.
(«Це ж ти залив воду в дизель, Машиністе Боб? — подумав Джейк. — Точно ти, хитрий лисе, більше нікому!») А інші поїзди були вже в дорозі! Що ж робити?
Хтось поторсав містера Мартіна за рукав. Чистильник Боб. Тільки зараз він зовсім не був схожий на чистильника двигунів. Він зняв свій старий комбінезон, весь у плямах від машинної оливи, й натомість надів чистий. На голові в нього був старий кашкет машиніста.
— Он там, на запасній колії, стоїть Чарлі, — сказав він. — Чарлі довезе вас до Топіки, містере Мартін. Ви встигнете на доччин концерт.
— Та стара пароварка? — презирливо скривився містер Бріґс. — Та коли настануть сутінки, йому до Топіки ще лишатиметься п'ятдесят миль!
— Чарлі впорається, — не вгавав Машиніст Боб. — Якщо не чіпляти поїзд, він встигне! Він у чудовій формі: на дозвіллі я чистив йому двигун і бойлер.
— Що ж, спробуємо, — погодився містер Мартін. — Мені дуже не хочеться проґавити перший Сюзаннин концерт!
Чарлі вже був напоготові. Машиніст Боб засипав йому в паливню свіжого вугілля, і її боки так розжарилися, що стали геть червоні. Він допоміг містерові Мартіну залізти в кабіну і вперше за багато років вивів Чарлі з іржавої, всіма забутої бічної колії на основну. Виїхавши на Головну Колію, він потягнув за гудок, і Чарлі бадьоро загудів, так, як гудів колись давно: УУУУУУ–УУУУ!
На той гудок з усього Сент–Луїса збіглася дітвора. Малеча повибігала на подвір'я, щоб подивитися, як іде старий іржавий локомотив.