Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
З сим рухом звязуєть ся й звістка про смерть Юриєвої жінки Офки: Нарбут, покликуючи ся на напись її гроба в Завихостї, пише: żyć przestała 1342 lutego 5 dnia, wrzucona przez Rusinów pod lód na Wiśle pod Zawichostem (Pomniejsze pisma c. 296), і сю звістку приймають декотрі дослїдники — Прохаска c. 11, Бальцер c. 457. Аде вона дуже підозріла (чому аж у Завихостї, й чому Русини??). Провірити її вже не можна, бо того Офчиного гроба в завихостськім костелї нема тепер.
86) Одначе тільки можливо, бо коли більш катеґоричні виводи роблять ся на підставі Любартової грамоти луцькій катедрі, то роблять ся неоправдано (див. прим. 17).
87) Вище с. 127.
88) Про сей дзвін у Зубрицького ПовЂсть врем. лЂть c. 78, і новійше в збірнику петерб. акад. c. 79; Дедькови признавав його недавно Линниченко — Крит. обзоръ c. 160.
89) Як припускав нпр. Філєвіч Борьба с. 82.
90) Boleslao filio Troyden. . interempto, Lubardus filius Gedimini ducis Litwanorum eundem ducatum Russiae possidebat, quem Kazimirus anno D. 1349 obtinuit ex integro — Monum. Poloniae II c. 629.
91) Ученыя записки II отд. с. 27.
92) Іпат. c. 588 — тут розріжняють з українських князїв тільки ”заднЂпрЂйских и волиньских”, Кипріанове житиє м. Петра — див. цитату на c. 114, реєстр городів — Воскрес. л. І c. 420.
93) III c. 404 — звідси взяте, очевидно, й поясненнє в ґенеальоґічних примітках в збірцї Пісторія Polonicae historiae corpus III c. 166 — тому воно й не має самостійного значіння, яке йому надає Філєвіч Борьба с. 43.
94) Acta patriarchatus constantinopolitani, ed. Miklorich et Müller I с. 265 = Руск. истор. библ. VI дод. 6.
95) Заслуга вияснення того факта, що Любарт признавав ся князем і в Галичинї, не тільки на Волини, належить Філєвічу (Борьба с. 48, 81-2, Къ вопросу с. 326), хоч він і не роспоряджав всїми фактами, які маємо. Перед тим ся обставина не звертала на себе близшої уваги. Против виводів Філєвіча виступали Линниченко (Крит. обзоръ c. 164), Терлецький (Полїтичні подїї на Гал. Руси в 1340 р. — Записки Наук. Тов. ім. Ш. т. XII c. 25), але підстав для погляду про власть Любарта в Галичинї вони не збили (в оцїнцї сих підстав я одначе з Філєвічом не зовсїм годжу ся). Що Галичина в тім часї не належала анї до Польщі анї до Угорщини, на се будуть дані докази в т. IV.
II. Поднїпровє в другій половинї XIII і на початках XIV в.
Брак відомостей. Гіперболїзм в оповіданнях про татарські спустошення — звістки про Волинь і Галичину. Теорії про повне спустошеннє Поднїпровя; боротьба з ними в науцї. Татарський погром в дїйсности, доля українських міст і української людности; неправдоподібність масової еміґрації; безпереривність кольонїзації Поднїпровя; безпосередня татарська зверхність з становища кольонїзації.
Оглянувши полїтичні обставини, в яких жили українсько-руські землї Галицько-волинської держави до 1340-х рр., мусимо звернути ся тепер до східнїх українсько-руських земель, що не входили в склад тої держави. Ми полишили Поднїпровє під час татарської грози, в момент, коли переходило воно під татарську зверхність. Мусимо тепер здати собі справу, які зміни в житє сих земель внїс татарський катаклїзм, як уложили ся відносини під татарською зверхністю, як розвивало ся житє в сих землях?
На сї запитання наші джерела дають дуже і дуже неповні відповіди. Бідність відомостей про Поднїпровє, що дає себе відчувати уже зараз, скоро йно уриваєть ся Київська лїтопись, доходить до крайности в другій половинї XIII в. Часто минають десятолїтя за десятолїтями, не приносячи для цїлої землї нїякої, навіть найелєментарнїйшої відомости; витворяють ся страшенні прогалини, трохи не в цїлї столїтя завбільшки, прогалини, котрих не годні ми часом нїяк заповнити, мов би то в яких початках історичного житя... Поясняєть ся отся крайня бідність звісток передовсїм упадком полїтичних і культурних звязків між давнїйшими частями давної Руської держави, що розвиваєть ся поволї вже від XII в. і приводить до значного відчуження їх в другій половинї XIII і першій половинї XIV в., а се відчуженнє проявляєть ся в заниканню в тих лїтописних памятках, що для нас заховали ся, звісток про иньші землї, які виходили поза льокальні інтереси. Але відбило ся тут також і иньше явище: повний упадок державного й культурного житя на середнїм Поднїпровю — в його давнїйшім головнім огнищу.
Сею незвичайною бідністю відомостей пояснюєть ся повна неясність деяких основних питань в історії Поднїпровя за півтора столїтя по татарськім погромі, та суперечні погляди, які істнують на них в лїтературі, і з якими в дальшім своїм оглядї ми мусимо числити ся.
Перше питаннє, на котре мусимо дати відповідь — як відбив ся татарський погром на землях середнього Поднїпровя?
Оглядаючи історію Галичини й Волини, ми бачили, що сей погром принїс зруйнованнє міст, що лежали на татарській дорозї в їх походї до Угорщини, бачили, що й пізнїйші переходи татарської Орди через руські землї були звязані з значними спустошеннями (звістки про похід Тула-буги й Ногая через Волинь і Галичину 1286 р.). В джерелах наших не бракує дуже сильних образів спустошення сих земель. Володимир в 1241 р. нпр. описуєть ся як одно велике цвинтарище: в містї не зістало ся живої душі, катедральна церква повна трупів, иньші церкви „повні трупів і мертвих тїл” 1). Пляно-Карпінї переїздячи Волинею до Київщини на поч. 1246 р., каже, що Русини не можуть відбивати ся від Литвинів (мова, очевидно, йде про Волинь), бо більша частина людности вирізана або забрана в неволю Татарами 2). Описуючи похід Тула-буги й Ногая, волинський лїтописець каже, що вони випустошили (учиниша пусту) землю Володимирську й Галицьку 3).