Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

- Еге ж, - погодився він, - дурість.

І вони з Гаррі зайшли в сусідні кабінки.

Гаррі почув, як справа й зліва від нього спускають воду. Він нагнувся й зазирнув попід стінкою саме вчасно, щоб побачити, як у сусідній кабінці хтось вилазить на унітаз. Глянув ліворуч і побачив, як на нього витріщається Рон.

- Ми повинні змити себе в унітаз? - прошепотів він.

- Схоже на те, - зашепотів у відповідь Гаррі. Голос у нього був низький і хрипкий.

Обидва випростались. Почуваючись останнім дурнем, Гаррі видерся на унітаз.

І одразу зрозумів, що все зробив правильно. Хоч нібито й стояв у воді, однак взуття, ноги та мантія були абсолютно сухі. Простяг руку, смикнув за ланцюжок і в наступну мить шубовснув униз коротким жолобом, щоб вилетіти з каміна в Міністерстві магії.

Незграбно звівся на ноги. Він ще не призвичаївся до свого громіздкого тіла. Велика зала здавалася темнішою, ніж її пам’ятав Гаррі. Колись у центрі зали стояв золотий фонтан, що відкидав мерехтливі цятки світла на стіни й поліровану дерев’яну підлогу. Тепер тут височіла велетенська скульптурна група з чорного каменю. Це були дві страшненькі статуї чаклуна й відьми, що сиділи на вишукано різьблених тронах і дивилися на працівників міністерства, які безперервно вигулькували з камінів. Великими літерами на постаменті під статуями було викарбувано: МАГІЯ - ЦЕ МОГУТНІСТЬ.

Гаррі отримав важкий удар ззаду по ногах. З каміна в нього за спиною вилетів наступний чаклун.

- З дороги, ти що... ой, вибач, Ранкорне!

Явно перелякавшись, лисуватий чаклун поспіхом побіг геть. Той Ранкорн, якого втілював зараз Гаррі, був, очевидно, грізний тип.

- Пс-с! - почув він чийсь голос, а як озирнувся, побачив розпатлану маленьку відьму і схожого на тхора чарівника з технічної служби, котрі махали йому руками з-за статуй. Гаррі швиденько підійшов.

- Нормально добрався? - прошепотіла Герміона.

- Та ні, він і досі борсається в нужнику, - зронив Рон.

- Ой, як смішно... жахіття, правда? - запитала вона в Гаррі, що дивився на статуї. - Ти бачив, на чому вони сидять?

Гаррі придивився уважніше і розібрав, що декоративні різьблені трони - то насправді пагорби з висічених з каменю людських постатей: сотні й сотні оголених тіл, чоловічих, жіночих, дитячих, з тупими потворними обличчями, скручені й зліплені докупи, щоб підтримувати двох розкішно вбраних чаклунів.

- Маґли, - прошепотіла Герміона. - На відповідному для них місці. Ходімо звідси.

Вони злилися з потоком чаклунів і чарівниць, що рухався до золотих воріт наприкінці зали, й нишком позирали навсібіч, однак ніде не було й натяку на характерну постать Долорес Амбридж. Крізь ворота пройшли в меншу залу, де стояли черги біля двадцяти золотих ґрат, що загороджували стільки ж ліфтів. Не встигли зайняти чергу до найближчого ліфта, як хтось гукнув:

- Катермол!

Вони озирнулися. У животі в Гаррі щось перевернулося.

До них спішив один з тих смертежерів, що були свідками Дамблдорової загибелі. Міністерські працівники, що стояли поблизу, принишкли і втупили очі в підлогу. Гаррі відчував, як їх пронизує страх. Зле й тупувате обличчя цього чоловіка не пасувало до його розкішної мантії, розшитої золотою ниткою. Хтось із юрби біля ліфтів улесливо привітався: