Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

- Облиш його, - порадив він їй. - Хай робить, що хоче. Але якщо ми збираємося завтра бути в міністерстві, то зараз треба ретельно обміркувати план.

Герміона дуже неохоче погодилася відкласти розмову на пізніше, хоч Гаррі не сумнівався, що вона знову накинеться на нього за першої-ліпшої нагоди. Та поки що вони спустилися в підвал на кухню, і Крічер нагодував їх тушкованим м’ясом та пирогом з мелясою.

Вони полягали спати пізно вночі, кілька годин провівши за обговоренням свого плану, аж доки вивчили його назубок і могли переказувати одне одному дослівно. Гаррі, що спав тепер у Сіріусовій кімнаті, лежав у ліжку, спрямувавши світло чарівної палички на стару фотографію батька, Сіріуса, Люпина та Петіґру, і ще хвилин з десять бурмотів собі під ніс деталі плану. Проте, погасивши чарівну паличку, він думав не про багатозільну настійку, батончики-блювончики чи темно-сині мантії працівників технічної служби. Він думав про майстра чарівних паличок Ґреґоровича і чи довго той зуміє ховатися від Волдеморта, котрий так наполегливо його шукає.

Світанок настав непристойно швидко.

- Жахливий вигляд у тебе, - привітався Рон, коли зайшов у спальню будити Гаррі.

- Це ненадовго, - позіхнув Гаррі.

Герміону вони знайшли на кухні. Крічер подав їй каву й гарячі булочки, і вона снідала з тим маніакальним виразом на лиці, що його Гаррі зазвичай пов’язував з наближенням екзаменаційної сесії.

- Мантії, - ледь чутно сказала вона, реагуючи на їхню появу нервовим кивком голови і продовжуючи порпатись у вишитій бісером сумочці, - багатозільна настійка... плащ-невидимка... детонатори-приманки... про всяк випадок для кожного з нас має бути по два... батончики-блювончики, пампушечки-зносаюшечки, видовжені вуха...

Вони похапцем проковтнули сніданок і пішли нагору, а Крічер довго кланявся їм услід і обіцяв до їхнього повернення приготувати біфштекс та пиріг з нирками.

- Дай йому, Боже, здоров’я, - ніжно сказав Рон. - А я ще колись фантазував, що гарно відтяти б йому голову й почепити на стіну.

Надзвичайно обережно вони вийшли на ґаночок перед дверима. З того боку вкритої ранковою імлою площі стежили за будинком два смертежери. Герміона спершу роз’явилася з Роном, а тоді повернулася по Гаррі.

Після короткого проміжку темряви й душняви Гаррі опинився в крихітному провулочку, де, за планом, мав початися перший етап їхньої операції. Там не було нікого й нічого, крім кількох великих баків для сміття. Перші міністерські працівники раніше восьмої години не з’являлися.

- Ну що ж, - зиркнула на годинник Герміона. - Вона має тут бути хвилин за п’ять. Коли я її приголомшу...

- Ми знаємо, Герміоно, - буркнув Рон. - Але мені здавалося, що перед тим, як вона прийде, нам треба відімкнути двері...

Герміона аж пискнула.

- Я трохи не забула! Відійдіть...

Вона навела чарівну паличку на розписані графіті протипожежні двері з висячим замком, і двері з гуркотом розчахнулися. Темний коридор за ними вів, як вони вже знали завдяки своїм розвідувальним вилазкам, до порожнього театру. Герміона потягла двері на себе, щоб здавалося, ніби вони також замкнені.