"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
— Все, що ви могли б нам повідомити, ми вже знаємо, — сказав Релінк, пристосовуючись до спокійної інтонації Ястребова. — Я хотів побалакати з вами зовсім про інше. Скажіть, ви щиро упевнені в своїй перемозі над усіма нами, над Німеччиною?
— Якби не вірив, не молився б… — на розпухлому обличчі Ястребова майнула тінь посмішки.
— Ви вірите в бога?
— Я вірю в нашу перемогу. За неї віддав життя мій батько, і я зроблю це не здригнувшись.
— Мені подобається ваша аналогія. Справді, ваша віра в свою перемогу така ж абсурдна, як релігія, — сказав Релінк спокійним рівним голосом, розраховуючи цим роздратувати Ястребова і примусити його заговорити інакше. Але Ястребов усміхнувся страшним чорним обличчям і виразно сказав:
— Згадаєте цю нашу розмову, коли вас поставлять до стінки.
Релінку коштувало великих зусиль стримати лють.
— Добре, я обіцяю вам пригадати, — Релінк зобразив на своєму обличчі посмішку — зараз треба було до кінця використати можливість заглянути в душу цьому типові. Він стримався і спитав: — І справді ж, цікаво, на чому тримається оця ваша упевненість?
— Щоб перемогти нашу країну, — спокійно, наче виступаючи на політгуртку, відповів Ястребов, — вам треба убити всіх до одного радянських людей. А це не під силу навіть вам. Знесилитеся.
— Ви помиляєтесь! — похитав головою Релінк. — Уже тепер половина ваших людей працює разом з нами для Німеччини.
— Неправда, з вами тільки зрадники. Але не дуже покладайтеся й на них. Тільки-но запахне смаленим, вони розбіжаться од вас у різні кінці, сліду їх не знайдете.
Релінк не міг більше вести цю розмову і перейшов до ділового допиту.
— Де друкарня, що виготовляє листівки?
Ястребов мовчав.
— Хто брав шрифти у складача?
Ястребов мовчав.
— Ви тутешній чи вас сюди прислали?
Ястребов мовчав.
Релінк відчув знайомий озноб, що появлявся, коли він давав волю своїй люті. Він встав з-за стола, підійшов до Ястребова і вдарив його у підборіддя знизу вверх. Ястребов разом із стільцем упав навзнак. Релінк підбіг до нього і почав бити його ногами в обличчя, в груди, в живіт…
Вночі Ястребова розстріляли.
«От вона, моя помилка, — думав тепер Релінк. — Ми поспішили з розстрілом. Треба було тримати Ястребова в важкому режимі доти, доки він не заговорить. Адже цілком можливо, що стійкість його була не більше як істерика після арешту, з часом він міг отямитись. А розстрілявши його, ми втратили останню нитку слідства. Так, тут помилка. І висновок — ніколи не треба поспішати…»
На телефонному апараті заблимала лампочка — по прямій лінії викликав Берлін. Релінк зняв трубку і почув голос Олендорфа. Просто дивовижно, як уміє ця людина постати перед тобою в найнеслушніший час!
— Вітаю. Поздоровляю, — сказав Олендорф своїм незмінним телеграфним стилем. — Ордени за друкарню цілком заслужені…
— Спасибі, — ледве чутно пробурмотів Релінк, намагаючись зрозуміти, чи є іронія в поздоровленні начальства.
— Друкарня — прямий хід до головного, — вів далі Олендорф.
— Я теж так вважаю, — вставив Релінк.
— Тут і треба копати, — сказав Олендорф і замовк, немов запрошуючи паузою Релінка говорити.
— На жаль, операція виявилася локальною, — сказав Релінк. — Це наслідок їх непоганої конспірації.
— І вашої поквапності, — додав Олендорф, який, звичайно, вже знав про розстріл підпільників з друкарні.
— Я тільки що сам думав про це.
— Прошу вас надалі в кожному повідомленні вказувати напрям до головного.
Релінк мовчав, обдумуючи, що хоче від нього начальник, і сказав після досить тривалої паузи з ледь уловною інтонацією запитання:
— Звичайно, якщо будуть до цього підстави.
— Об’єктивно все — частина головного, — сказав Олендорф і закінчив розмову, побажавши Релінку успіху.
«Так… сказано досить ясно, — думав Релінк, поклавши трубку. — Все — частина головного. Значить, важливо все? Абсолютно все? А може, я не вловив якогось іншого значення? Це треба спокійно і добре обдумати…»
До кабінету зайшов начальник радіослужби Елербек, як завжди чистенький, підтягнутий, поблискуючи лисиною під рідкою сіткою зачісаного на бік білявого чуба.
— Прошу десять хвилин для термінової доповіді, — сказав він, підійшовши до стола Релінка.
— А на дванадцять хвилин матеріалу не вистачить? Сідайте, я слухаю, — усміхнувся Релінк. Він уже знав, що Елербек прийшов з якимсь повідомленням про таємничий передавач, який працює в місті, але не вірив, що повідомлення буде цікаве.