"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
— Є скарги, що ви без будь-яких підстав зменшуєте заробітки робітників, — сказав Шрагін, наголосивши на словах «без будь-яких підстав», ніби підказував йому необхідність придумати підставу.
Обличчя Хомича вкрилося червоними плямами, він з ненавистю дивився на Шрагіна і відповідати не поспішав.
— Я економлю не свої гроші, а німецькі, — мовив він нарешті.
Відзначивши про себе, що Хомич висунув непоганий аргумент, який можна буде використати в рапорті начальству, Шрагін сказав:
— Але озлоблені робітники гірше працюють, і це завдає збитків, які можуть бути значно дорожчі за вашу економію. Крім того, це завдає збитків німецькій армії.
— А я в їх армію не наймався, — відрізав Хомич і вів далі тим же тоном: — І робітники теж. Якщо хто з них сподівався, що дістане тут киселеві береги і молочні ріки, то хай знає, що для цього їм треба було йти в поліцію.
— Принаймні дивна заява, — сказав Шрагін. — За такі думки ви можете бути серйозно покарані.
— Я ще тоді, в перші дні, зрозумів, що ви далеко підете, і просив вас — не топіть, пригадуєте? Вважаєте, що настав час топити?
— Слухайте, я не можу так дивно розмовляти з вами далі, — сказав Шрагін. — Мені доручено з’ясувати, чому штучно занижувалася оплата праці робітників. Якщо ви кажете — економія коштів, це я розумію. Але водночас ви не розумієте своєї помилки. — Шрагін підказував Хомичу можливість послатися на те, що він чогось не збагнув. Тоді все могло закінчитися без особливого скандалу. Ну, не втямив обліковець, що його економія нерозумна, а тепер збагнув і цього більше не робитиме. В крайньому разі, можна запропонувати перевести Хомича на іншу роботу…
— Може, наших робітників збираються безкоштовно в санаторій посилати? — задирливо спитав Хомич. — А я розумію так: добровільно залишився, значить здався в полон, а в полоні коржиками не годують.
— А ви самі хіба не в такому ж полоні? — тихо спитав Шрагін.
Хомич мовчав.
— А якщо ви теж перебуваєте в полоні, — вів далі Шрагін, — чому ж, на відміну від робітників, одержуючи пристойний оклад, ще займаєтесь аферами з німецькими інтендантами?
Хомич знову промовчав. Шрагін обдумував, що він скаже адміралові з приводу цієї історії.
— Загалом я бачу, що ви просто не зрозуміли, що ваша економія німецьких грошей нерозумна, — примирливо сказав Шрагін.
— Припустимо, — погодився Хомич. — І що з цього?
— Раз ви, нарешті, зрозуміли — значить, треба від цієї позиції відмовитись, от і все.
Хомич мовчки похитав головою.
— Словом, якщо хочете, щоб я виконав ваше прохання — не топити вас, — сказав Шрагін, — я повинен почути ваше визнання того, що ви не зрозуміли шкідливості економії, яку придумали. Кінець кінцем мені не хочеться, щоб вас дуже тяжко покарали. Як-не-як ми з вами в однаковому становищі.
— Припустимо, але я в лакеях при адміралі не перебуваю, — відрізав Хомич.
— Лакеї бувають різних рангів, і вам цього звання теж не зректися, — усміхнувся Шрагін.
— Може й так, може й так, — пробурмотів Хомич, здивовано глянувши на нього.
— Отже, домовились?
— Про що?
— Давайте кінчати цю казку про білого бичка, — розсердився Шрагін, розраховуючи приголомшити Хомича логікою ситуації. — Якщо ви справді хочете, щоб я допоміг вам уникнути тюрми, то я можу це зробити тільки при одній умові: ви повинні щиро визнати, що не розуміли абсурдності своєї економії, інакше ви просто свідомо здійснювали політичну диверсію. І саме так керівництво заводу схильне розцінювати ваші дії.
— Кажіть, що хочете, — втомлено мовив Хомич.
— Те, що я скажу, це моє діло, — Шрагін підвівся і підійшов до дверей. — Але якщо вас викличуть і ви не скажете самі, що визнаєте свою помилку, тоді ремствуйте на себе…
Того ж дня Хомича за розпорядженням адмірала Бодеккера перевели на посаду комірника. Шрагін терміново повідомив про всю цю історію підпільників, і незабаром учасник підпілля, що діяв на заводі, встановив зв’язок з Хомичем.
Розділ 27
Те, що Емма Густавівна буквально розчинилася в новому своєму житті і тепер тремтячи ждала приїзду в гості з Німеччини свого родича, можна було якщо не виправдати, то хоча б зрозуміти. Так уже вийшло, що все її життя в радянський час пройшло осторонь од тривог і радощів країни, а початок її життя минув в атмосфері типово німецького міщанства. Зараз перед нею наче воскресло все з дитинства і юності.
Шрагін не міг зрозуміти Лілю, і це хвилювало його дедалі більше. Між ними відбулася розмова, якої він, по правді кажучи, сподівався, бо помічав дещо у взаєминах Лілі з ним, але не міг уявити, що розмова ця приведе до таких неприємних наслідків.