Політологія: наука про політику

По-третє, з позицій психології влада розглядається як індивідуальна поведінка. Не обмежуючись тлумаченням змісту і суті волі до влади, як її джерела, Гарольд Лассуелл звертався до психоаналізу, намагаючись з’ясувати психологічні основи волі до влади, визначав прагнення до влади як прояву, сублімації, тобто піднесення подавленого лібідо, що підтверджує трансформацію потягу переважно чуттєвого або ж психічну енергію взагалі (Зігмунд Фрейд, Карл Юнг). Прагнення до влади і особливо оволодіння нею виявляє функцію суб’єктивної компенсації фізичної або духовної неповноцінності. Влада виникає як взаємодія волі до влади одних і готовності до підкорення, добровільного рабства — інших. У психіці людини, вважає Зігмунд Фрейд, є структури, що роблять її схильною до віддання переваг свободі від рабства заради особистої захищеності і заспокоєння за допомогою любові до володаря. Психологічний підхід до визначення влади допомагає виявити механізми мотивів влади як командування і підкорення.

По-четверте, існує і системний, структуралістський підхід до визначення влади. Такий підхід протилежний підходу з позиції поведінки людини і психологічному баченню влади. I якщо при підході з позиції поведінки людини і психології визначення влади виходять з розуміння влади знизу вгору, від індивідів до суспільства, реальним проявом влади, то системний підхід у визначенні влади виходить з похідності влади, а тлумачення її випливає не з індивідуальних відносин, а соціальної системи як властивості системи, що проявляється у взаємовідносинах частин і цілого. Американський політолог Толкотт Парсонс визначає владу як «здатність системи забезпечувати виконання її елементами взятих зобов’язань, спрямованих на реалізацію колективної мети системи». Інші представники системного підходу (Карл Дойч, Ніколас Лукас) пояснюють владу як засіб соціального спілкування (комунікації), що дозволяє регулювати групові конфлікти і забезпечувати інтеграцію суспільства.