Політологія: наука про політику
- Автор: Горлач Микола Іванович, Кремень Василь Григорович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-966-364-836-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Політологія: наука про політику». Краткое содержание книги:
Підручник написаний на основі класичних джерел і праць відомих сучасних зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, філософів.
Врахований досвід вивчення науки про політику у вищих навчальних закладах США, Англії, Німеччини, Росії, України.
Розраховано для викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
Заслуговують уваги і праці філософа, культуролога Дмитра Чижевського, який з позицій філософії окреслив український національний тип через систему рис психічного укладу українця: а) емоціоналізм, сентименталізм, чутливість та ліризм, індивідуалізм та прагнення до свободи, неспокій та рухливість; б) через такі важливі моменти історичного розвитку національного характеру як постійне тло української історії — природу України та історичні періоди — князівську добу та барокко; через світорозуміння видатних українських мислителів тощо.
Багато і плідно працював у галузі історії державності України Дмитро Яворницький (1855—1940 рр.). В трьохтомній праці «Історія запорізьких козаків» досліджує еволюцію українського козацтва, Запорізької Січі, що протягом тривалого періоду виконувала функції державного утворення у формі демократичної республіки. Характерними рисами утворення є виборність старшини, існування козацького кола (ради) як органу самоврядування внутрішнього життя та відносин з сусідніми державами. На Січі не існувало кріпацтва. Хоча й існувало розшарування на старшинську верхівку, яка володіла хуторами, значними матеріальними цінностями та головну масу неімущих, найманих працівників. З погляду на розвиток української нації Запорізька Січ — унікальне політичне і соціокультурне явище, визначний інститут феодальної державності. Царизм, занепокоївшись зростанням сепаратистських тенденцій на півдні імперії, став на шлях обмеження запорізьких козаків, прав і вільностей, а згодом ліквідував Січ як соціально-політичний інститут українського народу.
Історії розвитку соціально-політичної думки і державності України також багато уваги приділяв відомий історик, професор Харківського університету Дмитро Багалій. У своїх працях з історії Слобожанщини зокрема висвітлив історію і розвиток самоуправління в сільських громадах Слобожанщини. В питаннях розвитку української державності наголошував на необхідності встановлення рівноправних, взаємовигідних відносин між Україною та Росією.
В 20—30-х роках ХХ ст. розвиток вітчизняної політичної соціології не припинявся, хоча йшов неоднозначно. Соціально-політичні дослідження велись з позицій марксизму, перемігшого пролетаріату, в умовах повної інтегрованості в радянську політичну науку. Та все ж на розвиток соціально-політичної думки в Україні відчутний вплив мала світова соціологія, зокрема, соціологічні школи США та Західної Європи, де процес дальшого розвитку соціологічних знань через певні історичні умови йшов інтенсивніше. У перші роки Радянської влади в Україні здійснюється інституалізація політичної соціології, створюються соціально-політичні наукові та навчальні заклади, ведуться теоретичні та прикладні дослідження, дискусії з актуальних проблем тощо. Тоді ж у Всеукраїнській академії наук зосереджується наукова і науково-видавнича діяльність з соціально-політичної та суспільствознавчої проблематики. З трьох відділів Академії наук саме соціально-економічний мав спеціальну кафедру політичної соціології, очолювану Богданом Кістяковським (1918—1920 рр.), пізніше кафедру очолив марксист Степан Семківський. В підпорядкуванні соціально-економічного відділу перебувала також, зокрема, соціологічна комісія. Проблемами соціології тоді займалися й інші відділи та підрозділи Академії. Комісія соціальної політики досліджувала вплив народногосподарських процесів на інтереси робітників і селян. Плідно працював в галузі соціології академік Олександр Гіляров. Тоді ж, в 20—30-х роках виходили «Записки соціально-економічного відділу», окремі публікації порушували проблеми соціології (статті М. Туган-Барановського, С. Дністрянського, О. Гілярова та ін.). Для розширення соціологічних студій та пожвавлення їх діяльності багато зробив, повернувшись в 1924 р. в Україну, Михайло Грушевський. Його прихильники Йосиф Гермайзе, Петро Климейко, Катерина Грушевська та ін. активно досліджували різноманітні питання з соціології. Ще в 1919 році в еміграції Михайло Грушевський створює Український соціологічний інститут, що плідно займається проблемами соціального життя в Україні, в підготовці досвідчених науковців з різних галузей соціології та ін. Уже в 1924 році в Академії наук відкрито науково-дослідну кафедру історії України, яку очолив Михайло Грушевський. В 1925 році створюється асоціація культурно-історичного досліду. Розвитку соціології в Україні сприяла і діяльність історичної секції Академії наук. I лише в 80-х роках ХХ ст. з початком революційного оновлення суспільства змінюється ставлення до соціології, науки про політику та ін., усвідомлюється зростаюча потреба в їх дослідженнях тощо. На початку 90-х років в системі Академії наук створюються інститут соціології, інститут національних відносин та політології та ін.