Політологія: наука про політику
- Автор: Горлач Микола Іванович, Кремень Василь Григорович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-966-364-836-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Політологія: наука про політику». Краткое содержание книги:
Підручник написаний на основі класичних джерел і праць відомих сучасних зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, філософів.
Врахований досвід вивчення науки про політику у вищих навчальних закладах США, Англії, Німеччини, Росії, України.
Розраховано для викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
Чи завжди, насамперед, влада дає можливість вирішення конфліктних ситуацій при розподілі благ? В багатьох випадках влада вирішує суперечки, конфліктні ситуації. Але не завжди це висувається на передній край. I той, хто здійснює владу, може в певній мірі також брати участь в розподілі благ. Але абсурдно твердити, що розподіл благ складає найважливіший елемент влади. Звичайно ж, використання повноважень влади при організації групових дій для досягнення кінцевої мети становить суть відносин влади. На думку політолога Єжі Вятра, визначення влади можна розділити на два аспекти: конфліктний і поставленої мети. Кожний з них має переваги, залежить, по-перше, від типу суспільства, де здійснюється, діє влада, тобто від ступеня поділу суспільства конфліктами, викликаними нерівним доступом до суспільно-необхідних благ, і, по-друге, від сфери прояву відносин влади, а саме від того, чи йде мова про рішення, що регулюють конфлікти між окремими особами, соціальними спільностями, або ж спільну мету, що спільно реалізується. Так, в суспільстві з гострими класовими суперечностями відносини влади часто набирають конфліктний характер, а в суспільстві, де непримиримий поділ класів усунено, відносини влади частіше мають цільовий характер.
Об’єкт, виконавець влади — другий, важливіший елемент влади. Адже влада ніколи не буває властивістю або відносинами лише однієї діючої особи (органа). Звичайно, якщо не мати на увазі владу людини над самою собою, що передбачає підкорення її поведінки доводам розуму, ніби роздвоєння особи, але це вже психологічне, а не соціальне явище. Влада не можлива без підкорення об’єкта, виконавця наказами, розпорядженнями тощо. Влада — завжди двобічна, асиметрична, з переважанням волі володаря, взаємодії суб’єкта і об’єкта. Якщо ж відсутня підкореність, то нема і влади, хоча суб’єкт, який прагне до влади, має яскраво виражену волю, бажання володарювати і навіть володіє могутніми засобами примусу. Природно, у об’єкта владної волі завжди є хай крайній, але все ж вибір — загинути, але не підкоритися (краще померти борючись, аніж жити на колінах).
У сучасному світі в широко використовуваних акціях громадянської непокори як засобу ненасильної боротьби знайшла відображення усвідомлена залежність влади від покірності населення. Саме на початку 50-х років ХХ ст. широкі масові кампанії непокори колоніальним британським властям принесли Індії незалежність. Масові виступи в середині 90-х років ХХ ст. в Донбасі, Придніпров’ї, в Слобожанщині та інших районах України привели до дострокових виборів парламенту і президента України. Відносини об’єкта і суб’єкта влади досягають то жорстокого опору владним структурам, то добровільного сприймання, свідомої покори. Адже підкорення природно властиве людині як властиве їй і владарювання, панування. Непокора виростає з факту втрати одними людьми почуття визнання законності у ставленні до людей, які володіють владою. Адже законність означає право уряду або індивіда на управління державною, яке сприймається в умах і уявленнях громадян держави. Готовність до покори залежить від ряду факторів: від власних якостей об’єкта владарювання, від характеру вимог і інтересів, потреб підлеглих, від ситуації і засобів впливу, якими володіє суб’єкт влади, а також від того, як виконавці сприймають об’єкт в залежності від наявності, або відсутності у нього авторитету. Політична культура населення, насамперед, визначає якості об’єкта політичної влади. Досвід історії свідчить, що підданська, патріархальна політична культура людей забезпечує саме найбільшу їх покірність в суспільстві.
2. Засоби, процес і види влади
Нерівномірний розподіл засобів (ресурсів) влади — найважливіша соціальна причина підкорення або непідкорення одних людей іншими. Засоби влади (ресурси) — «все те, що індивід або соціальна спільність можуть використати для впливу на інших» (Роберт Даль). Використовувані засоби або ті, які можуть бути використані для здійснення влади, називають основами або ресурсами (засобами) влади. Структурні засоби (ресурси) влади: закони, суд, державний апарат, загони примусу (міліція, поліція), партійна дисципліна, авторитет політичного лідера, центральна і регіональні структури тощо. Виділяють і такі типи ресурсів влади: страх, інтерес, переконання. Проте межі, що відділяють один ресурс (засіб) влади від іншого, умовні. Реальні політичні акції, тим більше реалізація політичного курсу, спираються на систему засобів влади.