Дівчинка з Землі
- Автор: Булычев Кир
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дівчинка з Землі». Краткое содержание книги:
Там уже точилася розмова про інше.
— Як тепер нам вибратися звідси? — спитав Перший капітан у товстуна.
— Якщо мені обіцяють життя, я допоможу вам звідси вибратися, — озвався товстун, — якщо ні, навіщо мені вам допомагати? Ніхто, крім мене, не знає, як відкрити цю плиту, А вона зроблена з такого міцного каменю, що її не зруйнуєш навіть гравітаційною бомбою.
— Не хочеш говорити, не треба, — усміхнувся Перший капітан. — Ми зачекаємо, поки отямиться твій друг Крис, і він нам залюбки допоможе.
Обидва капітани стояли поруч, і, хоч один із них був засмаглий, здоровий, одягнений у новий скафандр, а другий виснажений, стомлений і схудлий, вони все одно були схожі, як брати, і я замилувався ними. Вони були куди кращі, аніж монументи на планеті імені Трьох Капітанів. Перший капітан обійняв свого товариша за плече, і вони височіли над товстуном, мовби над великою жабою.
— Ні, — вигукнув товстун, — нізащо! Конайте тут!
— Ми все одно не загинемо, — мовив Другий капітан. — Тепер, коли мої друзі, — він обвів рукою всіх нас, бо не тільки Перший капітан і доктор Верховцев були його друзями, а й ми, екіпаж “Пегаса”, теж були його друзями: адже ми теж прийшли йому на допомогу, хоч і не бачили його ніколи раніше, — тепер, коли мої друзі зі мною, мені не страшні ніякі пірати. В крайньому разі ми всі разом полетимо на кораблі Першого капітана, а потім повернемося і дістанемо наші кораблі.
Веселун У завагався. Він збагнув, що торгуватись йому не доводиться, і вже готовий був заговорити, але все зіпсував Зелений.
— Ні, — сказав він. — По-перше, я ніколи не покину свого кораб ля. Краще вже я залишусь тут і зачекаю. Та й звірів годувати треба. Адже нам їх на інший корабель не втиснути. Ні, так не піде. Ви вже, будь ласка, скажіть нам, як відкрити люк.
Не можна було розмовляти з товстуном так, як говорив Зелений. Не можна нічого просити у піратів, бо вони відразу нахабніють. І товстун, почувши слова Зеленого, збадьорився.
— Ні, — мовив він, — дайте мені письмове зобов’язання, що я за лишуся живий, тоді випущу вас звідси.
Капітани тільки подивилися на Зеленого, але нічого йому не сказали.
— Гаразд. Якщо так, — озвався Перший капітан, — ми зачекаємо. Ми даємо тобі, Веселуне, десять хвилин на роздуми. Час у нас є.
— Слушно, — підтримав його Другий капітан. — А поки що ти, Перший капітане, розкажеш, як ти нас знайшов. Адже говорун до тебе не прилетів.
— А я тим часом приготую бутерброди, — сказав винуватим голосом Зелений. — Адже всі ми зголодніли.
— Добре, — відповів капітан.
— Я б тобі допомогла, Зелений, — подала голос Аліса, — але мені так цікаво дізнатися про Першого капітана, що я не можу відірватися.
— Залишайся, Алісо, — мовив Перший капітан. — Без тебе ми не врятували б своїх друзів.
— Без вас я нічого б не зробила, — призналась Аліса і зашарілася від гордості.
— Алісо, — сказав я суворо, — іди помий руки і причепурися. Ти брудна, як болотяний кріт із планети Вуканату.
— Добре, — не стала сперечатися зі мною Аліса. — Кріт так кріт.
Вона побігла до корабля, крикнувши на бігу:
— Тільки без мене нічого не розказуйте!
Перший капітан обернувся до Веселуна У і спитав його байдуже:
— Ну, не передумав ще?
Пірат улесливо всміхнувся. Його оченята сховалися в щоках.
— Поторгуймося, капітане, — відповів він. — Будьмо обидва діловими людьми.
Капітан відвернувся од нього.
Через дві хвилини повернулась Аліса. Я помітив, що руки вона помила абияк, але замість жовтого комбінезона вдягла інший, голубий.
За Алісою дріботів індикатор. Він просто розривався на частини, так йому кортіло усюди встигнути. Не звір, а чисто тобі жива веселка. А за ними неквапливо простував вічно заклопотаний павук-ткач-троглодит. Він виплітав водночас три рукавиці, але всі на праву руку.
— Прийшли? — усміхнувся Перший капітан, дивлячись на незвичайну процесію. — Ну, тоді я з самого початку мушу признатися, що моя роль у цій історії скромна. Всі чотири роки я працював на Венері. Виявилося, що перетворити велику планету в космічний корабель і пересунути її на нову орбіту — завдання майже нездійсненне. Ну, а раз воно виявилося майже нездійсненним, то його неодмінно треба було здійснити.
— Авжеж, — підтримала Аліса. — Дуже шкода, що в мене не такий сильний характер.
— Характер виховують, — усміхнувся капітан. — Поглянь на павука-ткача-троглодита. От де можна позаздрити наполегливості! Якщо він іще навчиться відрізняти правий бік від лівого, ціни йому не буде.