Уран [uk]

— Товариші, розпочнемо наші збори,— вийшов на сцену Гайворон.— Кого оберемо до президії?

— Ничипора Снопа.

— Товариша Валинова!

— Гайворона й Земцова!

— Савку Чемериса!

— Теклю Диньку!

— Кіма Пузова! — вигукнув Максим Мазур.

— Макара Підігрітого!

— Досить!

— Максима Мазура!

— Голосуй, Гайворон!

Головував на зборах Макар Підігрітий.

— Надаю слово голові правління артілі «Рідне поле» Платонові Гайворону.

Михей Кожухар навіть не встиг переодягнутися. Прийшов просто з бригади, тільки й того, що помив руки в Русавці. Потрапити до зали — нічого було й думати. Протиснувся якось Михей до вікна,— добре, що високий — хоч що-небудь бачив. У залі було тихо, обличчя людей зосереджені й серйозні.

— Ми прочитали з вами лист уряду,— казав Гайворон.— Кожне слово в ньому звернене до нас, до наших сердець. Нам не пропонують передати землі колгоспу для «Факела», а просять, сподіваючись, що ми зрозуміємо значення цього будівництва для всієї країни. Наші Видубецькі гори й поля, які ми засівали з вами, відкриють свої надра, й народ нам скаже спасибі. Ми не з легким серцем розпрощаємося з нашими полями, бо ми потомствені хлібороби і з ними зв'язане все життя, наші радощі й печалі. Але ми повинні думати не лише про себе, а про всю Батьківщину. Від імені правління колгоспу я вношу пропозицію передати для будівництва першої черги рудника тисячу сто гектарів орної землі й Русавську заплаву.

— А на другу чергу скільки ще треба буде віддати?

— Можливо, ще стільки.

— Коли почнуть будувати другу чергу?

— Весь комплекс «Факела» розраховано завершити за три роки.

— Товариші,— постукав олівцем по графину Підігрітий.— Запитання будемо ставити після, а зараз я надаю слово заступникові голови облвиконкому Валинову Івану Івановичу.

Валинов був спокійний. Атмосфера — ділова, виступ Гайворона йому сподобався. Іван Іванович поклав на трибуну свій, оддрукований на машинці, виступ і рівним голосом почав читати, зрідка поглядаючи в залу. Валинов читав красиво, артистично, в ударних місцях, які він завжди обводив червоним олівцем, підвищував голос і... чекав на оплески. Івану Івановичу завжди доручали на різних нарадах читати звернення й відозви, і навіть ці ділові, сухі матеріали він виголошував, як поеми. Сьогоднішній свій виступ Іван Іванович написав стилем високомовним, а тому майже всі аркуші були позначені червоними рисками, знаками оклику, пунктирними й хвилястими лініями. Та оплесків не було. Валинов спочатку розгубився, а в одному місці ледь сам не зааплодував собі, але своєчасно стримався.

Наприкінці Валинов процитував вірш одного поета, надрукований в газеті, і у залі зааплодували. Найбільше старалися бульдозеристи.