Уран [uk]

Мостовий категорично запротестував, щоб його везли до лікарні.

— Тільки додому. Нічого не сталося, трохи запаморочилася голова. Я мало спав цієї ночі,— пояснював лікарям.

Галина так і обімліла, побачивши, як заїхала на подвір'я машина з червоними хрестами. Мостового привели в кімнату, поклали на ліжко. Прибув головний лікар, оглянув, вислухав, сумно похитав головою:

— Радісного мало, Олександре Івановичу.

— Що зі мною? Ви кажіть, я повинен знати.

— Боюся, що інфаркт, але не впевнений. Я викличу спеціаліста з області.

— Тільки без паніки,— попросив Олександр Іванович.

— Зараз ми зробимо електрокардіограму і деякі аналізи, тоді стане ясніше.

Увечері прибув на літаку професор з області. Оглянув Мостового, подивився кардіограму, аналізи.

— Мікроінфаркт,— констатував професор.— Могло бути гірше. У вас якісь прикрощі були, Олександре Івановичу?

— Нічого особливого.

— Виснаження нервової системи й перевтома. Ви взагалі відпочиваєте?

— Та він, коли починається хлібоздача або сівба, ночами не спить,— крізь сльози промовила Галина.

— Професоре, не слухайте Галину,— спробував усміхнутися Мостовий.— Я навіть їжджу ловити рибу...

— Тричі за літо,— додала Галина.

— Я говорив з вашими лікарями, курс лікування ми визначили. Головне — спокій. Лежати. Відчуєте себе краще — почнете робити легкі вправи. Я до вас навідаюсь, Олександре Івановичу.

Галина провела професора до машини.

— Це небезпечно? Скажіть мені!

— Поки що я загрози великої не бачу, але серце — слабеньке. Треба серйозно лікуватися. Жаль, такий молодий і...

— Ви не знаєте, що це за людина, професоре,— зітхнула Галина.— Він абсолютно не думає про себе. Буває, що місяцями спить по чотири години на добу.

— Не хвилюйтеся, Галино Андріївно, будемо сподіватися, що все скінчиться добре. Постарайтесь, щоб його не тривожили. І сліз не треба — вони не допомагають.

— Я знаю... Не буду плакати. Від чого може бути цей інфаркт, професоре?

— Причин є багато...

Увечері приїхав Платон з Васьком.

— Галю, як він?

— Спить.

Сиділи на кухні й тихо розмовляли.

— Ліг учора пізно,— оповідала Галина,— а о третій ночі задзвонив будильник. Питаю, куди ти, Сашо? На «Заготзерно», каже, поїду, а потім на завод, бо Гавриленко запарився, спеціалістів мало, не встигають монтувати... Кави чашку випив і в машину... А оце привезли, з кабінету... Прокіп Минович зайшов, а Саша... лежить на підлозі...

— Галю, не плач,— умовляв сестру Васько.

— Це я маму згадала, як вона...

— А Наталці зробили операцію й вона здорова,— сказав Васько.