Гумор та сатира. Збірка
- Автор: Таксюр Ян
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Гумор та сатира. Збірка». Краткое содержание книги:
После института служил в армии, потом преподавал историю, занимался самодеятельным театром. Сколько себя помню, всегда сочинял. Эта привычка сохранилась до сих пор. В 80-х и 90-х стал публиковать сатирические стихи, писать для эстрады, телевидения, анимации. Работал в газете.
Моё литературное имя Ян Таксюр. В Святом Крещении я — Иоанн. Крещение и приход к Православной вере считаю главным событием своей жизни. До того, как это произошло, долго блуждал среди духовных соблазнов своего поколения — от западных интеллектуальных игр до восточных «практик» и прочей ложной премудрости. Однако Бог очень милостив ко мне. Через падения и скорби я пришёл туда, где душа поняла: здесь мой дом.
У меня есть жена, дочь и сын. Вообще, я очень счастливый человек.
Ну, а Ви, як Батько, Гуру,
Нас, покликавши в свій храм,
Європейськую культуру
В пику тикаєте нам.
Якось тут дружина плаче,
Хоч живемо залюбки,
Після шустер-передачі
Сон побачила важкий.
Наче я, вона і діти
У лікарні лежимо,
Лікарі там, як бандити,
Нас ганяють, мов те «чмо»…
Раптом серед крові й бруду
(Галя крикнула: «Невже?!»)
Ви заходите, і груди
Всім нам ріжете ножем!
І в глибини, прямо в душі,
З велетенського мішка
Нам туди «бараків», «бушів»
Ваша кидає рука,
Любих серцю «тягнибоків»,
Милу тітоньку Ештон,
«Сантаклаусні», широкі
Ваші рухи…Тільки сон
Став зникати. Коломойський
Промайнув, довів до сліз
Мою Галю…«Узбагойся!» –
Ще й кажу на інгліш: «Пліз!
Не лякайся тої жуті,
Не кусай собі губи,
То вночі приходив Путін
І Галюні поробив!
Савік – любка, Савік – киця,
В нього студія крута…»
Розумію, не годиться,
Так розтягувать листа.
Все! Кінчаєм, лиш два слова
Скажем урядові так:
Савік Шустер – це основа,
Ми без нього – ну ніяк!
Можем жить без сала, риби,
Правда хай мине наш край,
Та й життя нам не потрібне,
Нам потрібен «Шустер Live»!
І будь ласка, щоб без травми,
Серце, Савік, бережи!
В світі є Непал, Зімбабве,
Телебачення Фіджі!
Ваш талант їм знадобиться:
Налагодьте агітпроп
І «маленьких зімбабвійців»
Просувайте до «європ».
Під кінець згадався Ленін,
І хоч в нас не комунізм,
Та сім’я наша Карпенок
Ось придумала девіз.
Щоб життя здавалось гарним,
Треба кожній нації:
ПОВНА ВЛАДА ОЛІГАРХІВ
ПЛЮС ШУСТЕРІЗАЦІЯ!
Дума про єдність
«Соціальні та пенсійні виплати,
продаж ліків, будуть призупинені».
З новин.
«Скажи-ка, дядя, ведь недаром…»
М.Ю. Лєрмонтов
– Скажіть-но, вуйку, недаремно
В ці дні, суворі та буремні,
Відрізали ми Схід?
І ту фінансову блокаду
З піснями зустрічаєм радо,
Бо не одержать пенсій, гади,
Ні бабця там, ні дід?
– Так, недаремно, мій небоже!
Бо житель там такий негожий...
Тому і не дамо.
І не відправим йому ліки,
Бо в нього погляди всі дикі.
Хоча без ліків воно звикло,
Хай вижива само.
– А кажуть, там іще є діти,
І ніби діти хочуть жити.
Скажіть, а з ними як?
– Так, їсти хочеться, мабуть, їм,
Та чи потрібне їм майбутнє?
Нехай дракон на ймення Хутін
Годує їх за так.
Та і жаліти їх не треба,
Живуть без даху, просто неба,
Бо темні, я ж кажу.
Вони не відчувають болю,
Пали їх в домі чи у полі,
Лежать собі, малі та голі, –
Я з них буквально ржу.
І ще й невдячні ті зарази!
Не хочуть жити з нами разом,
А десь на стороні.
Покличеш, каже: «Нєт, нє стоіт».
Він взагалі не гуманоїд,
Так, тільки зовні антропоїд,
А в глибині – так ні…
Цю річ вели два троглодити
Де чорний космос, де край світу,
Десь на одній з планет.
А ви впізнали в цій картині
Якісь події в Україні?
Сказати «вибачте» повинні,
Бо то не наш портрет.
В нас, що село, що городяни,
Усюди рівні громадяни,
Що Захід і що Схід.
Бо ми – Європа. І до того
Начальство в нас боїться Бога,
І знає: ображать убогих
Їм зайвий раз неслід.
Тим більше не давати хліба.
Чи лити кров. Це дуже хибно,
Бо нас не візьмуть в рай.
А не давати хворим ліки!..
Нехай усохнуть злі язики!
Усім, хто наклеп зводить звикли,
Ми скажем: «Ай-яй-яй!».
Байка про люстрації та інші пертурбації
«… Під час мітингу невідомі кинули у сміття портрет глави держави».
З новин.
«Моя революция!»
В.В.Маяковський
Коло майданчика, де бігають собаки,
Стояли два сміттєвих бака
І річ вели таку:
– Яка несправедливість! – каже перший бак. –
Повіриш, бачу вперше на своєм віку.
Яка невдячність! То сумна прикмета.
Коротше, тут один юнак,