Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Колишня Гетьманщина забезпечила ключовий історичний міф, культурну традицію та мову, що стали будівельними блоками для створення новітньої української нації. Вона ж забезпечила й «будівників». Автор «Енеїди» Іван Котляревський, видавець першої збірки українських народних пісень Микола Цертелєв і автор першої граматики української мови Олексій Павловський — усі походили з Гетьманщини. Причина такої популярності або навіть домінування еліт колишньої Гетьманщини на початкових стадіях розбудови української нації була доволі простою: територія козацької держави була єдиним регіоном України XIX століття, де землевласницькі еліти належали до тієї самої культури, що й місцеве населення. Польські шляхтичі-католики або полонізована українська шляхта домінували в політичному та культурному житті австрійської Галичини й російських Волині, Поділля та Правобережної України. У південних степах, колонізованих в епоху Катерини II, керівна еліта була російською етнічно або культурно. Нащадки старої Гетьманщини опинилися в авангарді битв за нову націю майже без конкуренції. Не дивно, що козацькі землі дали цій нації не лише свою мову, а й назву «Україна».
Якщо початок українського національного будівництва (деякі науковці називають його етапом збирання спадщини) почався під час наполеонівських війн і відразу після них, то другий його етап, що призвів до формулювання політичної програми нового національного руху, почався під впливом польського повстання 1830 року.
У цього повстання були свої передумови. Відповідно до рішень Віденського конгресу 1814–1815 років, Олександр І, ліберальний правитель Росії, який додав до свого титулу російського імператора титул польського царя, дав новій території одну з найліберальніших конституцій у Європі. Але невдовзі цар довів, що є імператором не лише за титулом. Лібералізм Олександра минув, щойно європейські держави визнали його суверенітет над королівством. Його представники часто ігнорували польський парламент, скорочували свободу преси й нехтували іншими громадянськими свободами, наданими царем. Коли незадоволені молоді поляки створили підпільні організації, поліція почала їх переслідувати.
Ситуація лише погіршилася після повстання декабристів 1825 року, коли російські військові офіцери, деякі з яких належали до відомих родів козацької старшини, підняли свої підрозділи проти влади, вимагаючи ухвалення конституції. Повстання було придушене, започаткувавши 30-річне консервативне правління імператора Миколи І. У листопаді 1830 року заколот молодих польських офіцерів переріс у повстання, що охопило решту королівства, а також колишні польські володіння в нинішній Литві, Білорусі та Україні. Повстанчий корпус був відправлений з Польщі на Волинь, і повстання підхопила польська шляхта Волині, Поділля та Правобережної України. Керівники повстання закликали українських селян приєднатися до них, навіть обіцяючи звільнення від кріпацтва. Імперія натомість використала свою військову перевагу для придушення повстання. Багато його лідерів, учасників та прихильників, у тому числі Адам Міцкевич, втекли з Польщі, здебільшого до Франції. Ті, кому пощастило менше, завершили своє життя в російських в’язницях або в засланні.
Листопадове повстання не тільки мобілізувало польський патріотизм і націоналізм, але також викликало сильну націоналістичну реакцію з російського боку. Російський імперський патріотизм, що набув чіткої антифранцузької спрямованості під час наполеонівських війн, тепер став запекло антипольським. Люди рівня Олександра Пушкіна повели ідеологічну атаку на польських повстанців та їхніх французьких прибічників. Один із його віршів, «Наклепникам Росії», закликає французьких захисників польської справи залишити розв’язання російсько-польського конфлікту самим слов’янам. У польському повстанні Пушкін побачив загрозу для російських володінь далеко за межами Королівства Польського. На його думку, це була в тому числі боротьба за Україну. У вірші, написаному на честь захоплення російськими військами бунтівної Варшави, Пушкін писав:
24
З вірша О. Пушкіна «Бородінська річниця» (1831). Переклад А. Малишка. Подається за виданням: Пушкін О. С. Твори в чотирьох томах. Переклад з російської. Твори. Т. 1. — К.: Державне видавництво художньої літератури, 1953. — С. 490.