Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
У першому десятилітті XIX століття Наполеон та його солдати принесли ідеї нації та народного суверенітету до решти Європи у своїх піснях та на вістрях багнетів. 1807 року мрія польських легіонерів стала на крок ближчою до втілення, коли після поразки Пруссії французький імператор створив Герцогство Варшавське на польських землях, анексованих цією державою під час поділів Польщі. Для поляків випала чудова нагода відновити свою державність. 1812 року, після вторгнення Наполеона до Росії, серед російських поляків зросла підтримка французького агресора, якого вони вважали визволителем. Адам Міцкевич, видатний польський поет цієї епохи, відобразив хвилювання польської шляхти під час наступу французької армії на території сучасної Білорусі у своїй епічній поемі «Пан Тадеуш», що й досі вивчається у польських (але не в білоруських) школах. «Є слава, — говорить один із героїв поеми, — значить, буде і Річ Посполита!» («Jest słwa, więdzie I Rzeczpospolita!»).
1815 року, вступаючи до Віленського університету, Міцкевич записався як Адам Наполеон Міцкевич. На той час сподівання поляків на відновлення Речі Посполитої знову були зруйновані. Наполеон, Домбровський і їхні французькі та польські війська відступили з Російської імперії, зазнавши поразки. Трохи більше ніж за рік російські війська взяли Париж, у той час як Наполеона відправили у вигнання на острів Ельба. Але не все було марно. Віденський конгрес (1814–1815), що вирішував долю післянаполеонівської Європи, відновив Польщу на мапі континенту. На уламках Герцогства Варшавського, створеного Наполеоном, з додаванням деяких земель, які перед тим анексувала Австрія, конгрес заснував Королівство Польське. Воно повинно було мати того ж правителя, що і його могутній сусід, Російська імперія, і російською називалося царством, а не королівством. Цар Олександр І надав йому права автономії і привілеїв, про які жодна інша частина імперії не могла й мріяти.
Катерининська Доба розуму, що передбачала імперську уніфікацію та стандартизацію адміністративних і юридичних практик, завершилася; повернулася епоха спеціальних домовленостей. Ті, хто втратили свої привілеї, дивилися на поляків із заздрістю. Серед таких були й еліти колишньої Гетьманщини. Але якщо новітній польський націоналізм зростав під крилом Наполеона, його український «колега» проявив себе під антибонапартівським прапором. Під час наполеонівських війн російські імперські часописи почали публікувати перші патріотичні вірші, написані не російською, а українською. Один із перших з’явився 1807 року під назвою «Ага! Чи ти вже нахапався, катюжний сину, Бонапарт?» Так чи інакше, Наполеон пробуджував місцевий патріотизм та національні почуття.
Серед українців, які готові були битися з Наполеоном зі зброєю в руках, був і засновник сучасної української літератури Іван Котляревський. Уродженець Полтавщини в колишній Гетьманщині, він сформував козацький загін, щоб приєднатися до боротьби. Син дрібного урядовця, Котляревський навчався у богословській семінарії, працював домашнім учителем, навчаючи дітей знаті, служив у російській імперській армії, взявши участь у Російсько-Турецькій війні 1806–1812 років. 1798 року, перебуваючи на військовій службі, він опублікував першу частину своєї бурлескно-травестійної поеми «Енеїда», створеної на основі «Енеїди» Вергілія, де основними героями були не греки, а запорозькі козаки. Як і слід було очікувати від справжніх запорожців, вони розмовляли народною українською. Але вибір мови для поеми здається логічним тільки в ретроспективі. В Україні кінця XVIII століття Котляревський був піонером — першим, хто написав великий поетичний твір народною мовою.
Чому він так зробив? Немає жодних вказівок на те, що він намагався зробити політичну заяву будь-якого роду. Насправді вибір ним жанру бурлеску показує, що він скоріше «бавився» з мовою та сюжетом, ніж намагався створити якусь серйозну роботу. Але Котляревський явно мав літературний талант і бездоганно відчував дух часу. Наприкінці XVIII століття інтелектуали всієї Європи формували уявлення про націю не лише як державний устрій із суверенітетом, інвестованим у народ, а й як культурну єдність — сплячу красуню, пробуджену національним відродженням. У Німеччині Йоганн-Готфрід Гердер базував своє нове розуміння нації на мові та культурі. В інших країнах Західної та Центральної Європи ентузіасти, яких пізніше назвуть фольклористами, збирали народні казки та пісні або вигадували їх, якщо не було «хороших» зразків. У Великобританії Джеймс Макферсон, «першовідкривач» стародавнього барда Оссіана, успішно вписав ірландський фольклор до шотландського національного міфу.