Сонети. Світовий сонет
- Автор: Павлычко Дмитрий Васильевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Генеза
- ISBN: 966-504-388-9
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Сонети. Світовий сонет». Краткое содержание книги:
Видання сонетарію видатного українського поета складається з оригінальних та перекладних творів цього жанру. Поет розглядає свою сонетну творчість як пошуки людської істинності. Авторська частина книжки порівняно з попередніми виданнями значно розширена; перекладна — це антологія «Світовий сонет», де окремо подано повний сонетний доробок В. Шекспіра, Гвєздослава та Янки Купали і переважну більшість сонетів Ш. Бодлера. В цілому сонетарій Д. Павличка — унікальне явище української літератури, в якому в невмирущій поетичній формі постає вічність людського духу.
Перейти на страницу:
ТРІУМФ
Останній, лютий бій з людиною судьба
Звершила… Син землі, бунтар, сподвижник світла,
Знеможений упав! Піймала пастка підла
Титана, і навік скувала, мов раба.
Тріумф! Таємна міць, яка здушила в ньому
Зухвальство, й ум, і все, що радісне й трудне,
Тепер його в своїх просторах розіпне
І до зірок приб'є на муки й на судому.
І велетень повис у зорях, і йому
Здалося, що пора повстати в непокорі,
Світ муки людської повергнути в пітьму…
Рвонувся він, і вниз посипалися зорі…
В безодні темряви почався світопад…
І розвалився вмить речей правічний лад.
ДЕНЬ ПРАЦІ
1
Учись, душе моя, як заробляти втіху
Та й злагоду ясну, — навчайся в тихих сіл,
В плугів покривлених, у вбогих надовкіл
Хатин, що вік жили, мінявши тільки стріху.
Стареча мудрість їх достойна бути злотом.
Хто вірний був землі, той знає неземне.
Хай селянин тебе долонею торкне,
Хай освятить чоло твоє священним потом.
Ти праці присягни, в ярмо її впряжись —
То не невільництво, а гордощі й надії
На спочив радісний, що надійде колись.
До тих належна ти, хто труд вершити вміє;
А як здрімаєшся натомлена, леміш
Тобі хай зблисне в сні — й ти збудишся скоріш.
2
Благословенна тиш вечірньої години,
Коли жадає сну натомлена рука,
Коли скриплять вози, й колеса їх втиска
Тягар снопів у твердь засушеної глини,
Коли чекає плуг біля дверей хатини
Вже завтрашнього дня, коли з пастівника
В село корови йдуть, і повно молока
У вимені несуть, і спів пастушки лине.
Приходять радощі тоді в селянський дім,
Земля віддячує за працю добре всім;
Тоді на труд важкий себе я надихаю,
Тоді моя душа наснажується знов
Жаданням діяти і мріє про любов,
Про день великого й багатого врожаю.
ДУША
Нудьгою вічною зацькована тигриця
По клітці нипає, примружена, сумна.
В зеленім злоті віч випещує вона
Криваве марення, від хижості іскриться.
То ляже, то здрімне, замуркотить, мов киця,
То раптом до стрибка напнеться, як струна.
О, це душа моя! В ній дика й жизняна
Невкореність, вона — закута блискавиця.
Стрибок — і втоплені зубища в плоть мою.
Я поміж ґратами застряг і проклинаю
Залізо те, що нас роз'єднує. З відчаю
Протискуюся в кліть і сам себе даю
Моїй душі за те, що прагне волі й дива,
І крові з жил моїх, — ненатла і жаждива.
ШАЛЕНИЙ СОНЕТ
Хоч волоцюга я — та рівня королю:
Хмільний від сонця дух, звитяжець непогоди,
Я йду навзаводи з далечиною, броди
Обходжу й зраджую всі правди без жалю.
Під небом зоряним огні — мої господи.
Під сном і під плащем я всюди гарно сплю.
Мов гілка яблуні, забитий кий в ріллю
Народжує мені цвіт мрій і плід свободи.
Та нерозважливість не спить, вона той міх,
Де мудрість я ховав, продерла, як на сміх.
Згубився ум, але не став я з того лежнем.
Будь божевільною, душе моя, радій,
Бо я надію вкрав десь у корчмі брудній,
Втішайся згубою! Прокляття — обережним!
Марія Павліковська-Ясножевська
МОЛИТВА
О поцілунку, ти, що в небесах
разом із душами бузку й жасмину,
безсонних лук, і трав, і крові сину!
О поцілунку, ти, що в небесах!
О змісте всіх думок, діянь, присяг!
Душі моєї жадана поживо!
О туго вітровінь, жасминів диво!
О поцілунку, ти, що в небесах!
Мої сумні уста зів'януть в час короткий,
як барва їхня, через землю й прах
перейде в амарантові стокротки,
тоді мені заграєш знов бузкове,
замкнеш мене в чуже і вічне слово,
о поцілунку, ти, що в небесах!
Перейти на страницу: