Сонети. Світовий сонет
- Автор: Павлычко Дмитрий Васильевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Генеза
- ISBN: 966-504-388-9
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Сонети. Світовий сонет». Краткое содержание книги:
Видання сонетарію видатного українського поета складається з оригінальних та перекладних творів цього жанру. Поет розглядає свою сонетну творчість як пошуки людської істинності. Авторська частина книжки порівняно з попередніми виданнями значно розширена; перекладна — це антологія «Світовий сонет», де окремо подано повний сонетний доробок В. Шекспіра, Гвєздослава та Янки Купали і переважну більшість сонетів Ш. Бодлера. В цілому сонетарій Д. Павличка — унікальне явище української літератури, в якому в невмирущій поетичній формі постає вічність людського духу.
Перейти на страницу:
СУПРОТИ ДИЯВОЛА, СВІТУ Й ПЛОТІ
Мир — щастя наше, але ж боротьба —
Наш дух земний. Похмурий гетьман мряви,
Принаддя світу, лакоме й лукаве, —
Все діє так, щоб нам була ганьба.
Всевишній пане, ну, а та раба,
Та наша плоть, оте єство трухляве.
Що цінить над усе любов, забави, —
Вона ж воює з нами, хоч слаба.
Владарю наш, правдивий супокою,
Як маю вийти на страшливу прю,
Роздвоєний, як стану я до бою?
В тобі я вибавлення власне зрю!
Дозволь же біля тебе стати — буду
Відважно битись, виграю без труду!
Ян Анджей Морштин
ДО ТРУПА
Тебе забила смерть, мене — стріла
Кохання влучила, я теж забитий.
Свіча понад тобою зацвіла,
А наді мною — пломінь, в тьму сповитий.
Ти покривалом жалібним накритий,
Мої чуття вкриває саван-мла,
Ти зв'язаний, мій ум несамовитий
Кайданами скувала доля зла.
Мовчиш, а моя мова — тихі квили;
Не чуєш болю, я — пекучий біль;
Ти — лід, я — жертва чортових свавіль;
Ти в прах обернешся в нутрі могили,
Я ж стати попелом не маю сили,
Бо полум'ям зробився я всуціль!
ДО ГАЛЕРНИКІВ
Нещасні! Доля вас карає люта,
Але любов являє гіршу суть:
Вас нагаями темні люди б'ють,
Мене б'є Бог, важкого взявши прута.
Вас палить сонце, а мене — отрута,
Вам спини, а мені ж бо — серце рвуть,
Вам ноги й руки в кайдани кують,
Мені на душу накладають пута.
Вас шарпають вітри, мене — тужні
Боління мучать. Вас взяла темниця
Законом, я ж — упав, як в сіті птиця.
Вас, може, пожаліють, а мені
Нема помилування. От різниця:
Ви — на воді, а я горю в огні.
Адам Міцкевич
СПОГАД
Лауро! Чи тепер, мов сон, перед тобою
Найкращих наших літ зринає дивина,
Коли, закохані і юні, як весна,
Ми забували світ, затьмарений журбою?
Струмочок жебонить у лузі під вербою,
В жасминових кущах альтана потайна…
Там темрявою ніч ласкава й чарівна
Обкутувала нас, як ніжності габою.
А місяць осявав з блакитної путі
То білосніжну грудь, то персні золоті,
Тобі надаючи свого причарування.
Мруть очі ув очах, душа в душі щемить,
Стрічаються уста і горнуться в ту мить
Сльозина до сльози, зітхання до зітхання.
Ципріан Норвід
САМОТНІСТЬ
Незрушна тишина — лиш поколише сіть
Павук, і за вікном прошелестять тополі.
І легко дихати в цім домі, як на полі,
Де гамір не зліта думкам навперестріть.
Немов стражденний раб, що вирвався з неволі,
Знов чує до життя в погаслім серці хіть,
Так я почав красу мовчання розуміть,
Увільнений з тортур докучливої долі.
Допоки серце нас не може поєднать, —
Ні спільних дум, ані ясних понять,
І слово мовиться нікчемне і студене.
Даремно щедро так тече нектар питва:
Все муки — пісня, сміх, розмова нежива;
Я лиш тоді живу, як думка вільна в мене.
СЛОВ'ЯНИН
Як слов'янин, що жде себе самого в полі
Й не відає, кого він має мавпувати,
Коли десь там гримлять вагони, і паролі,
Й депеші мчать у світ, летять аеростати,
Як слов'янин, що жде себе й своєї мови,
Не знаючи, чи сам із себе він постане,
Таким сумним життя буває — гей, панове,
Поети, шляхтичі, жиди, купці, селяни!
Він ніби камінь той, що зрісся із межею,
(Колись в боях служив незламністю своєю);
Там — миша польова і квіточка — цикорій;
І кажуть же, що він — кість давнього титана
(Ти вибери собі найкращу з алегорій),
Чи камінь то, чи кість — нам істина не знана.
Марія Конопніцька
КАПРІ
Про Капрі? Оповім. Я бачила ті скали,
Пустошні береги, пошарпані, сумні.
Рибалка там сидить в лахмітті при вогні
І гріє мозолі тверді, немов корали.
Перейти на страницу: