Сонети. Світовий сонет
- Автор: Павлычко Дмитрий Васильевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Генеза
- ISBN: 966-504-388-9
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Сонети. Світовий сонет». Краткое содержание книги:
Видання сонетарію видатного українського поета складається з оригінальних та перекладних творів цього жанру. Поет розглядає свою сонетну творчість як пошуки людської істинності. Авторська частина книжки порівняно з попередніми виданнями значно розширена; перекладна — це антологія «Світовий сонет», де окремо подано повний сонетний доробок В. Шекспіра, Гвєздослава та Янки Купали і переважну більшість сонетів Ш. Бодлера. В цілому сонетарій Д. Павличка — унікальне явище української літератури, в якому в невмирущій поетичній формі постає вічність людського духу.
Перейти на страницу:
ХЛІБНИЙ СОНЕТ
розчин рідко
потім гуща
дужча дужча
стало видко
хліба квітко
запахуща
всюди суща
сходиш хитко
над діжею
хліб вежею
в ній зірниця
небосійна
чародійна
паляниця
Богдан Дроздовський
СОНЕТ ДО ШЕКСПІРА
Що за тобою йду, подібен тіні, —
мені потрібне сонце неокрає,
щоб збутися твого ярма нарешті.
Покинь мене, залиш мене тій решті,
що мозок мій словами заселяє
моїми, мабуть, не твоїми, пане;
ти, як вулкан, здвигнув моря пломінні,
в мені димить єство твоє вулканне.
Кипить огненний вал твоєї лави,
мій час її не розіллє до краю —
в ній сни мої горять і денні справи,
і дивиться горіння те яскраве
моїм змертвілим серцем — я змерзаю
в студеному вогні твоєї слави.
ЗА МОТИВАМИ СОНЕТА 106
When in the chronicle of wasted time…
Коли в анналах втраченого часу
слід рук моїх застигне, і глибока —
в дощах, у сонці, в сніговиці, в листі —
прокинеться плита мойого гробу,
ні на чию не ждатиму жалобу, —
на мене смерть зведе зіниці чисті
і лагідні — ласкавішого ока
не знали ви в роздорах цього часу.
О, бо як ліс росте, на нього ласу
рубач повинен готувать сокиру,
допоки хроби ще не в деревині —
в труді живу, вмиратиму в провині —
живий чи мертвий — тут я, і щоразу
творю цю землю непокірну й щиру.
ЗА МОТИВАМИ СОНЕТА 115
Those lines that I before have writ do lie…
Рядки, що я був написав, — омана,
бо ж правда — голос проданих сумлінь;
для мене ти — найближча далечінь,
таран, якого сила нездоланна
гріхи мої ламає — ледве тінь
твоя до мене підійде рахманна,
а вже провин моїх таємна рана
наповнюється нападом болінь.
Надходиш, ніби в сяєві корони,
я при твоїй, кохана, явині —
як те дитя щасливе й безборонне,
як океан життя в одному дні,
в сльозі любов, у наляку — поклони
або немов та сарна в капкані.
ЗА МОТИВАМИ СОНЕТА 152
In loving thee thou know'st
I am forsworn…
Я зраджую тебе в коханні, мила,
та все це добре знаєш ти сама.
Я розквіту твого лиха зима,
на мій хорал ти скерцо нахилила —
і нами забавляються вони,
ті дві мелодії, як вітер листям,
та вже в моїм мовчанні норовистім
надходить страх — його ти зупини!
Безодня відкривається раптово
в твоїх очах — провини потайні
до мене горнуться, і тихне слово,
і єретик сумління на вогні
горить — боюся дорогої втрати…
Позичить легко, важко віддавати!
Станіслав Грохов'як
ГІСТЬ
Історія? Чи не салон? Зайти?
(Тут імператор… Там на клавесині
Його Встидлива в кучері мишині
Вплітає ноти…) Що ж, коли вже йти,
То скільки брати свіч для темноти?
Вгорі живим, чи мертвим у долині
Світить, чи тому, що вмирає нині,
Хоч жити мав, та рвуть його чорти?
Не знаєш. Та не хочеш одвертаться.
І йдеш в нікуди, схожий на блукальця,
Що шлях згубив на цвинтарях чужих.
А світло дужчає. Свічок дванадцять
На свічнику твоїм — котрась із них
Впаде вже скоро й опече святих.
Ернест Бриль
МІСТОМ ХОЛОДНИМ
Містом холодним, як кременя серцем, здаля
Йшли пастухи, отари по вулиці гнали.
— Зіронька, зірка зійшла! — сурмили, гукали,
Іскру кресали, аж грала під ними земля.
Та надаремно кресали, бо іскра в ту ж мить
В'янула, никнула, в кремені міста маліла.
Наче ніколи в слові вона не горіла,
І пропадала, гаснула — не воскресить!
Перейти на страницу: