Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
— І воскресінні без наслідків.
Дамір оперся руками на стіну, поставив їх так, щоб вони стали важелем, який без зусиль ритмічно відкидав його від стіни. Хитався вперед-назад…
— Ти починаєш зі мною розмовляти, як… як зі звичайною людиною.
— А ти і є звичайна людина. Просто трохи мудріший від середньостатистичної.
— Прошу?
— Що чув. Ти розумніший від більшості своїх співгромадян.
— Ні. Ти мене потішаєш, але знаєш, що я не все розумію.
— Розумієш. Те, чого відразу не розумієш, зрозумієш за короткий час. У Ґо теж є відчуття миті, те, що називається інтуїцією, вся мудрість. От зараз перевірю на тій, на… на… на тій пані, наскільки вона розумна.
— Якій?
— Тій гарно вбраній пані. Чекай, чекай, я перевірю.
Вони замовкли.
— Так я і думала. Та пані, наприклад, вірить, що її сусідка ворожка. Вірить у вроки, поробляння, вірить, що карти і квасоля їй передбачать, скільки наступного року вона заробить від здачі в оренду апартаментів в якійсь Цриквениці. От, від неї ти розумніший.
— Ні, не сердься, але ти мені трохи, трохи… як то кажуть, лестиш.
— Лещу? А як ти відразу зрозумів, що таке Ґо? Звичайно, ти відразу не опануєш навиків гри, але будеш прогресувати безперешкодно. Будеш іти до мети завдяки власному розумові й інтуїції.
Вона опустила голівку, і Даміру здалося, що вона відірвала йому кінчик кишені. Її голос був трішки темнішим.
— Даміре, життя мудрих людей — це гра Ґо.
— А життя мультиків?
— Життя мультиків? Це диво з див. Не життя мультиків саме по собі, ні, а те, що люди свої життя проживають в ілюзії мультиків.
— Тепер я нічого не розумію. Прошу тебе, ходімо на базар. Я справді не розумію.
— Стривай, ще одне тобі скажу. Слухай, тож… Дуже просто… Люди живуть в якійсь ілюзії мультиків. Наче сподіваються, що завжди, що б не сталося, прокинуться без наслідків. Тому вони такі самотні, коли з ними трапляється щось дійсно жахливе. Те, що називають трагедією. Весь їхній світ руйнується, а всі решта люди живуть спокійно, весело і безхмарно, як у мультику. Тому вони самотні і вдвічі нещасніші, бо лише тоді до них доходить, що вони самотні у нещасті, і той спалений Томів хвіст їм ніколи не відросте. Тепер ти зрозумів?
— Зрозумів про Томів хвіст і нічого більше.
Вони сміялися так, наче ніколи не спиняться. Пречиста поправила каптура.
— Те моє волосся…
Не знав, що їй на це відповісти. Не мав досвіду в жіночих розмовах.
— Добре, ходімо далі, може, мене ніхто не побачить таку розпатлану.
Він залишив поза увагою останнє зауваження і хоробро зробив крок у натовп.
— Даміре, Даміре, дивися, скільки хатинок, а запахи… справжній Орієнт!
— То не хатки, а кіоски, і не Орієнт, а чевапи[6]. Деколи мені їх купують.
Спокійно пройшов повз великі печі, в яких готували м’ясні страви, зайшов у ряд лавок із квітами, але День усіх святих був на носі, безліч жінок штовхалися біля хризантем, і Мала Пречиста дала йому знак, щоб вони пішли до прилавків з повикладаними сирами, яйцями і схованими зарізаними гусками. Дав би руку на відсіч, що відчував, як Мала Пречиста переступає з ноги на ногу від збудження.
— Це пригадую, ще до тої води. Забула, як це називається.
— Сир і сметана.
— Сирісметана?
— Не так. Окремо: сир і сметана.
— А що це означає: «д о м а ш н е»?
— Та означає, що звідси, наше.
— Ага, це… Тобто попереджають людей, щоб не купували?
Дамір навіть трохи розсердився.
— Та ні, якраз навпаки, що воно краще! Наше, значить краще…
— Але виглядає гірше від того, де це не пише.
— Та виглядає гірше, але воно краще, здоровіше. Так кажуть.
— Я трохи спантеличена, останнього разу, коли я тут була, те, що було краще, було позначене як «імпорт» або «закордонний товар», тому мене це збило з пантелику.
— Ні. Тепер навпаки.
— Якось ті зміни швидко відбуваються.
— Тобі швидко, бо ти довго живеш, нам не швидко.
Пречиста його не чула, показувала схвильовано в напрямку центру ринку.
— Ходімо туди, люди чомусь зібралися там!
Поглянув на натовп, який когось чи щось оточував. Щось…
— Не йдімо, я боюся натовпу.
— Розумію. Навіть пригадую…
— Що пригадуєш?
Спинився і почав хитатися ліворуч-праворуч.
— Що ти пригадуєш?
— Пригадую якихось дітей, пригадую якогось хлопчика, який впав, пригадую…
— Не пригадуй, прошу тебе, не пригадуй. Ось я не пригадую.
6
Чевапи — печені ковбаски з меленого м’яса. Припускають, що страва має східне походження.